2

З Інною Павлівною доля звела мене напевне десь років з десять тому. Тоді підрозділ де я служив передислокували в місто Запоріжжя. І хоча в славному козацькому краї ми мали залишатися порівняно недовго, однак відразу ж виникло питання – де ж мені замешкати в цей час. Поселятися в казармі елементарно не хотілося, на готельний номер банально було жаль грошей, залишався один вихід – винайняти якусь дешеву квартиру у приватному секторі.

До якихось масштабних пошуків справа навіть не дійшла. Знайомий і більш досвідченіший побратим по службі підказав до кого найкраще звернутися в такій ситуації. Навіть номер телефону дав, та сказав, що господиньку вільної квартири звати Інна Павлівна і у неї можна за помірну ціну орендувати доволі пристойне житло. Я зателефонував, відповів приязно-хриплувато жіночий голос, в нетривалій розмові ми швидко домовилися про зустріч та оглядини її житла в найближче надвечір’я.

В обумовлені час та місці я зустрівся зі своєю майбутньою домовласницею. Сказати що вона була казкова красуня було б певним перебільшенням однак, родзинка привабливості і своєрідний шарм у своїй зовнішності жінка все ж безумовно мала. Невисокого зросту і з тим формами що десь посередині і в гармонії між міркам «огрядна» та вже точно не «сухоребра». Кругле засмагле обличчя, мила посмішка на тонких вустах, дві ямочки на щоках і очі сяюче-смарагдового кольору. А ще кучерики волосся що вибивалося з-під строкатої косинки і які своїми барвами нагадували колоски стиглої пшениці.

Наша перша бесіда була діловою і максимально короткою. Ми швидко договорилися про умови та оплату за які я отримав ключі від однокімнатної квартири в одному з мікрорайонів міста. Винайняте помешкання було затишним та чистим, а ціна його оренди цілковито задовольняла мене. Заборона домовласниці приводити туди сторонніх жінок на ніч викликала у мене лише іронічну посмішку. Чим-чим а такою справою я ніколи не зловживав.

На жаль Інна Павлівна спершу не повірила моїм запевненням і регулярно та часто навідувалася в гості, щоб перевірити стан своєї квартири. Згодом, переконавшись в моїй чесності та порядності вгамувала свої сумніви і якось навіть спробувала і собі пофліртувати зі мною. На той час я вже знав що жінка знаходиться в цивільному шлюбі з іншим чоловіком, тож постарався максимально тактовно перевести все в невинний жарт. Між нами запанували суто ділові стосунки, котрі тривали понад три місяці. Все докорінно змінилося після одного неординарного випадку котрий трапився наприкінці зими.

В те похмуре лютневе надвечір’я домовласниця наче фурія увірвалася в квартиру. Вигляд мала розтріпаний і нечепурний, очі розчервонілися від сліз, губи знервовано тремтіли. Першим що я зробив, то подав їй склянку води, потім спробував вияснити що ж все таки у неї трапилося.

– Вона зникла… – схлипуючи промовила Інна Павлівна. – Пішла кудись ще вчора звечора і досі не повернулася додому… Телефон вимкнутий… Я вже до всі друзів і приятелів передзвонила, проте ніхто не знає де вона може бути… Я збожеволію від цієї невідомості…

– Заспокойтеся і спробуйте поясніти детальні, що й до чого, – мій голос прозвучав чітко і врівноважено. – Спершу хто така вона?

– Моя донька, Яна… Вона зникла… Вчора вийшла з дому і досі немає…

– В поліцію зверталися?

– Ні, – чомусь враз знітилася жінка і після невеликої паузи пояснила. – Вона вже й раніше так робила, тому там до мого звернення поставляться не надто серйозно.

– Тобто ваша донька і раніше вже втікала з дому? Як часто це траплялося і на скільки часу вона пропадала?

– По різному бувало. Яна у мене проблемна дитина, схильна до нерозумних вибриків. Та раніше їй вистачало кількох годин щоб вгамувати свій норов та повернутися до мене.

Я зрозумів що розмова у нас буде непростою і тривалою, то ж щоб привести домовласницю до тями дістав з холодильника надпиту пляшку віскі. Плеснув потрохи спиртного в дві склянки і подавши одну з них жінці запропонував:

– Випийте щоб заспокоїти нерви і давайте трохи побесідуємо.

– Про що саме? – здивовано зиркнула в мою сторону Інна Павлівна, однак прийняла алкоголь з моїх рук.

– Звісно ж про вашу доньку. Розкажіть мені все що вважаєте за потрібне. Можливо почуте дасть мені підказку на те де можна знайти дівчину. І якщо вже на те пішло, мабуть краще буде перейти на «ти».

– Гаразд, – не надто охоче погодилася жінка і залпом спорожнила свою склянку. – Тільки попереджую розповідь ця буде довгою і невеселою. Боюся, що потім будеш шкодувати про свій марно витрачений час.

– Не переймайся моїм часом, – всміхнувся вдруге наливши віскі співрозмовниці. – До ранку я абсолютно вільний.

– Тоді слухай. В тому що трапилося безумовно є і моя величезна вина. Так трапилося що і я сама походжу з неблагополучної сім’ї. Батька свого я ніколи не бачила. Він чкурнув невідомо куди як тільки дізнався про моє зачаття. Мама-одиночка тільки те й робила що шукала своє щастя. Череда чоловіків-коханців затримувалася у нашому помешканні ненадовго. Спершу я не надавала цьому великого значення. Була задиркуватим дівчиськом, що більшість часу проводила на вулиці, а не в рідному домі.

Все змінилося коли я сягнула підліткового віку й почала все частіше ловити на собі масні погляди матусиних залицяльників. На щастя нічого такого не трапилося, та мені вистачило здорового глузду щоб допетрати – врешті-решт хтось із них почне приставати до мене з непристойними пропозиціями. І це в кращому випадку. В гіршому я мала реальні шанси навіть стати жертвою сексуального насильства. Щоб цього не трапилося, довелося вдатися до рішучих дій. Я була молода, недосвідчена та дурна і не придумала тоді нічого кращого як вийти заміж. Вважала, що таким нехитрим способом зможу вирватися з-під маминої опіки та збудувати своє щасливе і безхмарне майбутнє.