Розділ 6

***

Андрій

Я їй подобаюсь! Точніше, мій голос, але вже прогрес! Добре, що Альбіна допомогла з слуховим апаратом, згодом куплю Марті ще один, класно, що підійшов!

Відчув на собі погляд і повернувся. Придуркувата продавчиня з лукавою посмішкою дивилася поглядом *я все знаю*–  прозвучало те ж саме в її думках. У відьмах я не шарю, але чомусь це питання стояло на другому місці, після Марти.

– Заміниш мене? – звернулася продавчиня, до своєї напарниці, старшу жінку з коротким темним волоссям, котра непомітно снувала, прибираючи усюди.

*Збиралася говорити з хамлом?* – прочитав я її думки, і як це контролювати?

– …І не такий вже й я і хамовитий, – пробурмотів уголос.

– Мурена, – протягнула продавчиня мені руку.

– Андрій. .. Я маю потиснути?

– Необов’язково, – вона розвернулася на 180 градусів і почала підніматися по сходах на другий поверх пекарні.

– Чому ви не відкриєте другий поверх? Тут аж два зали з столами, клієнтів стало б більше, – через якийсь час, сидячи за столиком,  вирішив я перебити  незручну паузу при якій Мурена дивилася поглядом гуру, ніби, запитай я що, на все має відповіді.

–  Він був закритим при пандемії, а зараз не хватає рук, тому і не відкриваємо, використовуємо, для своїх.

– О, то я вже свій?

*Не так швидко* – подумала вона, а в голос додала.

– В нас є організація, для обдарованих. Твій дар – читати думки? Як давно?

– Не знаю, тиждень тому?

Тиждень тому?

*Тоді коли чкурнув при погляді на Марту?*

– Так, саме тоді, – розізлився я.

– То ти дійсно читаєш думки, – лукаво посміхнулася Мурена. Що вона задумала?

– Ну, то що у вас за організація? –вирішив перевести я тему.

– Розвиваємо кожен свій дар, в основному – кожен практикує його, постійно тренується і допомагає іншим. Ми помітили, що роблячи добро можна розвинути його набагато краще…

– Це не про мене, – перебив я її. – Не потрібна мені ваша організація.

– Кажеш не про тебе… – на хвильку замислилася дівчина, – …а Марті допомогти не хочеш?

–А що з Мартою? – я вже був підвівся та  знову сів на стілець, знає лисиця яку тему зачепити.

– Вона не знає, який у неї дар, плюс їй наново потрібно вчитися говорити.

– То вона не німа?

–Ні, лише проблеми зі слухом.

…– Вона не просила мене про допомогу… – тихо почав я.

– Як і не просила слуховий апарат, – цього разу Мурена перебила мене.

– Це просто був знак вибачення.

*Чи спосіб привернути увагу, адже вона тебе і бачити не хотіла!*

Гадство!

– Так, я знаю, про що думаю, – вкотре посміхнулася дівчина, а мене від неї аж мурашки пройняли. Боюсь її, чи що?

– Добре, я допоможу, але чим? – аргх, вже здався!

– Просто проведи з нею час для початку, – здивувала вона мене, –  ось її акаунт в Фейсбук, напиши. Заодно розвинеш і свій дар.

–Мурена, людей багато! – покликала забута чорноволоса напарниця і продавчиня покинула мене на одинці зі щастям.

Джекпот!

– Привіт, це Андрій.*веселий смайлик*

Відправити.

– Злодюжка?

Дідько.

– Це було непорозуміння! Вибач…

– Авжеж.

І ні одного тобі смайлику.

З покерфейсом покинув пекарню, але як тільки двері закрилися, то наче не ногами йшов а крилами летів. Вона зі мною переписувалася! Могла одразу ж заблокувати, але ж ні! Так, щастя любить тишу, тому знову начепивши маску «всерівно» пошурував в сторону дому.

І тільки й дивувалися люди, як дорослий  хлопець, мало не вибігши з пекарні, то посміхався і мало не підстрибував, то хмурився і сповільнював ходу усю дорогу додому.

***

!Друзі, як вам продовження? Думаю розділити книгу на декілька частин і викладати поступово, чи краще одразу публікувати розділи сюди? Цікава ваша думка! *цьом*