Розділ 4

***

Я попав.

Так, знову, але вже в іншому напрямку. Щось зачепило мене в тій «рижулі», як потайки став називати я її в своїй голові. Вона навіть ні слова не сказала, та й бачив я її всього двічі і такий ефект, це ж здуріти можна!

Більше не приваблюють мене всякі авантюри, чи так звані пакості, всі думки зайняла незнайомка, а я ж навіть не знаю її ім’я? Я точно зійшов з розуму, як в улюблених книжкових романах закохався з першого (чи з другого?) погляду! Вже пізніше я дізнався, що не зі зла зі мною не говорила, чи німа? Не знаю, але бачив, як спілкувалася жестовою мовою з офіціанткою в злосчасному кафе, в яке я знову повернувся! Вони тепер там часто удвох, а я приходжу наче «попити кави». Роблю вигляд наче все, що сталося було просто непорозумінням і веду себе як свідомий громадянин, навіть чайові залишаю!

Не звертає на мене уваги, а мене аж перевертає з середини! Знову повернуся додому ні з чим…

***

Альбіна

«Мені страшно, чого він так дивиться зло?»

Марта взяла за звичку приходити у кафе на мою зміну, пригощаю її смаколиками і просто складаю компанію у вільний час, виявляється дуже мало людей розмовляють жестовою мовою і їй самотньо.

Як я її розумію, у часи депресії, я також думала, що мене ніхто не зрозуміє і не підтримає, ще до зустрічі з Муреною, тож тепер я стану таким другом для Марти .

«Не впевнена, що він дивиться на тебе зло, скоріше захоплено» – я посміхнулася. Інтуїція підказувала мені, що не просто так Андрій (а ім’я я випитала у слідчого) зачастив у кафе, та і без мами, а сам, аби «просто попити кави».

Марта допомогла мені прибрати столик.

«Знову залишив чайові… Тобі», – я підморгнула їй, вона зашарілася наче зрозуміла мій натяк.

«Чому мені?» – ще більше зашарілася Марта. Здавалося б куди більше?

І що мені їй сказати, напевне краще буде поговорити з самим винуватцем, а заодно навчити його жестової мови.

***

Андрій

Зайшов в пекарню поблизу дому, знайома офіціантка тусувалася вже тут в компанії з продавчинею.

–І що, розкажем йому про відьом?… –  вловив  якийсь дивний діалог між ними.

– О згадай сонце, ось і промінчик, – знову змайструвала продавчиня штучну посмішку, разом з офіціанткою лише дратують мене. – Доброго дня.

– Добрий день, мені, будь-ласка, дві булочки зі смородиною, «бананову» і «вишневу насолоду» і пакетик.

«О, який ввічливий» – подумала Мурена, поки виконувала замовлення.

Я стояв замислений, як спитати щось про рижулю? Яке її ім’я, як нам зустрітись?А офіціантка з продавчинею з хитрими прищурами та вже справжніми посмішками переглядалися між собою ніби знають про мене якийсь безсоромний секрет.

– З вас сімдесять сім гривень, – вголос сказала продавчиня, – гарного дня! – Додала після розрахунку.

Довелося покинути пекарню, але вже біля дверей я зупинився, рижуля саме відкривала двері.

***

!Друзі! Як вам історія? Продовжувати писати, чи вам не цікаво? Ех, отримати б відповідь...!