Ділок

          Сіра стрічка дороги прямою лінією розділяла навпіл покищо безлистий ліс. Артем розігнав дороге німецьке авто до стадвадцяти кілометрів на годину. У приймачі розповідали про свято Пасхи, яке невпинно наближалося. Арсен налаштувався на іншу станцію. Звук телефонного дзвінка заповнив увесь салон.
- Так, - відповів Артем.
- Вдалося? – сходу запитав Віктор.
- Я зменшив ціну на сто тисяч.
- Невже цей скнара погодився?
- У нього не було виходу.
- Нагадай мені ніколи з тобою не торгуватися.
Артем усміхнувся:
- Що там Прохоренко?
- Сказав, що десять мільйонів остання ціна. З меншими пропозиціями навіть не підходити.
- Він блефує. Його син збив на смерть двох людей. Йому потрібні гроші на адвокатів і хабарі. Натисни на нього. Від трьох мільйонів зеленої готівки Прохоренко не відмовиться. Нам потрібен цей завод. Шведи датуть за нього п’ятнадцять. Через тиждень вони приїдуть дивитися потужності. Я домовився. 
- Ти такий впевнений у результаті?
- Абсолютно.

             Відключившись, Артем нахилився щоб точніше налаштувати радіостанцію. Піднявши погляд, він побачив дівчину, яка махала руками посеред дороги.

            Артему здавалося, що хтось увімкнув сповільнений режим. Він дуже повільно натискав на педаль. Автомобіль надзвичайно повільно зупинявся. Артем навіть побачив своє відображення в широко розкритих від страху очах дівчини.

            До реальності його повернув різкий скрегіт гальм. Декілька секунд ніхто не рухався. Потім хвиля гніву викинула Артема з машини.
- Ви що робите?! Я вас ледь не збив!
- Я незнаю… - дівчина розгублено кліпала повіками. – Моє авто зламалося. 
 

            Лише зараз Артем помітив червону дев’ятку на узбіччі.

- І ви вирішили вкоротити собі віку?!
- Ні, - незнайомка почала усвідомлювати всі наслідки такої ситуації. Вона зблідла і важко дихала. – Ви теж винні. Хіба можна їхати з такою швидкістю?
- Клас! – Артем вражено розвів руками і пішов до свого автомобіля.
- Ви навіть не поцікавитесь: чи зі мною все гаразд? Чи потрібна мені допомога?
- У мене немає ні часу ні бажання вдавати з себе джентельмена. Тим більше перед вами.
- Тоді я подзвоню в поліцію і повідомлю, що ви вчинили наїзд на пішохода. Напевно вас відпустять. Та як швидко це станеться?
- Що ви хочете? – він тяжко зітхнув.
- Відвезіть мене в місто?

            Артем спостерігав за тим, як незнайомка діставала зі свого авто сумку для ноутбука. Час від часу вона відкидала назад довге русяве волосся, що каскадом спадало на чорну куртку.
- Мій друг забере машину, - повідомила дівчина, сідаючи на переднє сидіння.
- «Ніби мені не все одно» - подумав Артем.    

            З динаміків тихо лунала музика. Їхали мовчки. Пасажирка задумливо дивилася у вікно. Артем глянув на годинник і збільшив швидкість.
- Ви завжди так швидко їздете? – сказала незнайомка.
- А ви завжди намагаєтесь всіх контролювати?

            Дівчина зиркнула на нього і хотіла щось відповісти але в її дамській сумці задзвонив телефон. Щоб дістати його, їй довелося витягти помаду, мокрі серветки, маленький «Новий заповіт» у синій обкладинці і ще якісь дрібнички. Артем помітив на екрані слово «Мама». Пасажирка натиснула зелену кнопку і він почув, як її назвали Оксана.
- Я вже їду… Є, - Оксана покла руку на сумку для ноутбука. - Але не вся сума. Лише десяч тисяч. Вони не могли дати більше… Я знаю, що мало… Ми щось придумаємо. Тільки не плач. Ма… Чуєш.

            Оксана дивилася на поступово згасаючий екран телефона.
- Зупиніться, - сказала вона.

            Артем зробив те, що його попросили. Оксана швидко вийшла не закривши двері. Вона зупинилася метрів за десять від авто. Артем бачив, як здригаються її плечі. Через кілька хвилин вона повернулася. Під очима були синці від розмазаної туші. Оксана взялася витирати її мокрими серветками.

            Артем налив води з пляшки у пластиковий стаканчик і подав їй.
- Дякую.

            Оксана випила і запхала у стаканчик брудні серветки. Потім вона склала розкидані речі. «Новий заповіт» залишився в її руках.
- Моїй сестрі потрібна пересадка нирки. Клініка у Франкфурті знайшла донора і готова зробити операцію. Нам пощастило, що зараз у місті знаходиться професор з тієї клініки. Він готовий забрати сестру з собою. Потрібно сімдесят тисяч євро. У нас є лише двадцять. А лікарі дають сестрі не більше двох тижнів, - Оксана зітхнула. – Вибачте, що я вам все це розказую.   
Артем увімкнув двигун:
- Куди треба їхати?

            Артем зупинився на стоянці біля лікарні.
- Я хочу вибачитися за ту ситуацію на дорозі, - сказала Оксана. – І за те, що я вам погрожувала.
- Забудьте. Бажаю вашій сестрі швидкого одужання.
- Дякую.

*

            Артем закинув ноги на стіл і задумливо дивився у вікно свого офісу, з якого відкривався чудовий краєвид центру міста. Рвучкий вітер обсипав скло дрібними краплями дощу. Він дістав з ящика стола фотографію. Не молода жінка стояла між двома худорлявими хлопцями, схожими, як дві краплі води.