Відро води

           Іван сів на ліжко. Голова пішла обертом. Він схопив її руками, ніби сподіваючись втримати на місці. Через засмальцьоване вікно пробивалося сонячне проміння. Іван наважився відкрити очі і застогнав від яскравого світла.

            Його нудило. В горлі пересохло. Погляд натрапив на трьохлітрову банку розсолу, що стояла на столі, заваленому всяким непотребом. Зуби клацнули об скло. Тепла, мутно-зелена рідина потекла у шлунок але полегшення не принесла. Іван витер рота і сумно подивився на розсип порожніх пляшок. «Треба йти до Надьки, - подумав він».

            Його сестра Надька жила на іншому кінці вулиці. Відстань не більше кілометра. Але в такому стані, для Івана це було все одно, що пробігти марафон. Надька з чоловіком гнали й продавали самогон. Хоча й зі скрипом, вона, вряди-годи, наливала йому склянку для поправки.

Аби хоч ніхто не зустрівся по дорозі. З такими думками він вийшов на щербатий поріг і наступив на сірого кота. Закричавши, Мурзик чкурнув у бур’яни під грушею. Іванове серце шалено калатало. Все тіло вкрив холодний піт. Вилаявшись, він поплівся до похиленої хвіртки.

            Крок за кроком Іван наближався до мети. Хоча йому й здавалося, що це не він рухається, а порожня дорога й будинки з парканами проходять повз нього. Ось і криниця, що стоїть на півдорозі до Надьчиної хати. О, ні! Тільки не це! Біля колодязя топталася баба Галька. Іван спробував сховатися за стовп але не встиг. Бабця його помітила і привіталася. Вона завжди вітається. До всіх. І завжди всім усміхається. Іван буркнув щось у відповідь. Баба Галя взяла повне відро води і перевалюючись пошкандибала до свого двору.

            Іван ступив кілька кроків й зупинився. Щось не давало йому йти далі. Він озирнувся на стару. Зітхнув. Наздогнав її і мовчки забрав відро води. Доніс до двору й поставив біля прочиненої хвіртки. І так само мовчки пішов геть.
- Дай тобі Бог здоров’я! – гукала йому вслід баба Галька. – Хай у тебе все вдасться! Щасти тобі, Ваню!  

            Кожне її слово надавало йому сил. Іванові ноги вже не човгали а несли його мов на крилах. Сонце не сліпило а сяяло. Легкий вітерець приємно обвівав обличчя.
- Доброго ранку, Надюха! – Іван усміхався сестрі усім свої не голеним обличчям.

Надька дивилася на нього мов на навіженого.