Будильник

         Синій, пластмасовий будильник дзвінко запищав прямо над вухом в Оксани. Не дивлячись, вона схопила і вимкнула його. Так не хотілося вставати. Оксана перевернулася на інший бік, але майже відразу сіла на ліжку, не розплющуючи очі.

         Вона смачно позіхнула і тільки після цього наважилася розліпити повіки.

- Черговий день мого приниження. – буркнула Оксана.

         Вона сумно обвела поглядом кімнату. На стінах висіли кольорові плакати фотомоделей з дуже пишними формами. Вони рекламували парфуми, косметичні засоби, одяг. Багато моделей зображувалися в бікіні, що підкреслювали огрядні принади.

         Оксана помацала свої маленькі груди, глянула на тонкі стегна та руки і тяжко зітхнула.

         Згорбившись, Оксана вискочила з під’їзду, потрапивши в натовп товстих людей. Багато хто не міг ходити через велику вагу, тому пересувався на електричних мопедах.

Оксана швидко добігла до автобусної зупинки. Чекати довелося не довго. Червоно-білий автобус розкрив широчезні двері. Натовп товстунів заповнював салон.

         Оксану притисли до заднього скла автобуса. Товсті пасажири не давали змоги повернутися. Вона спробувала стати зручніше.  

- Не проколи мене своїми ребрами! – гримнув на неї гладкий, мов м’яч хлопчисько.

Оксана більше не намагалася змінити позу. Вона так і стояла на одній нозі, ледве дихаючи, аж поки не прийшов час виходити.

- Привіт, - сказала худорлява висока брюнетка, наздоганяючи Оксану.

- Привіт.

         Разом вони підійшли до широких дверей хмарочоса.

- А ось і твій принц, – сказала брюнетка, вказуючи на чорнобрового товстуна, який зайшов в офісні двері разом з пишною блондинкою.

- Галя, припини, - буркнула Оксана, червоніючи.

- Роби щось, а то ця білява лахудра Свєтка точно його захомутає.

         Оксана сумно зітхнула, мріючи про нездійсненне. Дівчата піднялися великим ліфтом в офіс де працювали маленькими клерка і поринули в роботу.

Години минали швидко. Прийшов час обідньої перерви. Увесь персонал обідав у кав`ярні на першому поверсі. Товстюхи з гуркотом ставили на столи підноси переповнені наїдками. Дівчата зайняли столик в дальньому кутку.  

- Чула про Вітку? – сказала Галина.

- Ні. А що з нею?
- В лікарні.
- В лікарні?!
- Так. В реанімації. Вона дуже хотіла бути як всі, тому стала багато їсти, щоб набрати вагу. 

- О, Господи. – тихо сказала Оксана.

         Оксана так занурилась в папери, що не помітила як Степан підійшов до її столу. Він стояв, чекаючи поки вона підніме голову.

- Оксано. – мовив Степан.

Вона злякано підняла голову. Впізнавши його, Оксана скочила на ноги, так наче її хтось підкинув. На підлогу посипався стос паперів. Червоніючи, Оксана кинулася  їх піднімати та потім передумала. Від хвилювання тримтіли ноги і шалено билося сере.

- Як вам працюється? – Степан дивився її в очі спокійним поглядом.

- Д… добре. – Оксана запиналася.

- Чудово. – усміхнувся Степан.

Він взяв ручку та папірець і написав, щось на ньому. Не промовивши більше ні слова, він пішов до себе.

- Що він хотів? – сказала Галина, зазираючи подрузі через плече.

- «Сьогодні після роботи, біля головного входу компанії», - прочитала Оксана.

- Він призначив тобі побачення.

- Так! – вигукнула Оксана, підстрибуючи і заплескаючи в долоні.

Оксана стояла на тротуарі, роззираючись навколо. Повз неї проходили працівники компанії. Раптом хтось взяв її за руку. Вона озирнулась. Степан усміхався, розтягуючи пухкі губи.   

- Добрий вечір. – хвилюючись, промовила Оксана.

- Привіт.

Оксана знітилась, не знаючи, що сказати. Степан продовжував посміхатися.

- Вам, щось потрібно? – порушила мовчанку Оксана. – Щось по роботі?

- Ні. Я хочу вас запросити.

- О! – Оксана опустила погляд на мокрий асфальт. – Запросити?

- Так. У басейн.

Оксана глянула на нього здивовано.

- А, що ми там будемо робити?

- Взагалі то, в басейні плавають. – здалося, Степан усміхнувся ще ширше.

- Так. – засміялася Оксана. – Але в мене немає купальника.

- То ми заїдемо до вас додому і ви його візьмете.   

Оксана погодилась не роздумуючи. Вони сіли в авто Степана. Оксана буквально на декілька хвилин заскочила до себе до дому. Після чого в квартирі залишилася купа речей біля шафи, в якій Оксана шукала купальник.

         Вони під`їхали до спорткомплексу. На парковці, освітленій декількома ліхтарями, стояло зовсім мало автівок. Оксана сміялася з веселих історій Степана, які він розповідав беззупину.

         Перевдягнувшись, вони дісталися своєї мети. Місячне світло виблискувало на темній поверхні води, пробиваючись крізь скляну стелю.

- Чому немає світла? – запитала Оксана.

- Сюрприз. – промовив Степан.

         Раптом, темряву розвіяло світло десятків люмінесцентних ламп. Оксана примружила очі. На мить вона втратила орієнтацію в просторі. До тями її привів сміх багатьох людей.

Поступово, очі Оксани звикли до нового освітлення. По мірі звикання, перед нею виникала дивна картина. На Оксану дивилися колеги по роботі. Вони  з усіх сил сміялися і тикали пальцями. Подвійні, потрійні підборіддя трусилися мов холодець.