Довгоочікувана зустріч: Розділ 33

Довгоочікувана зустріч: Розділ 33

Потяг прибув вчасно, точнісінько за розкладом, як завжди на пероні зібралась купа людей, чекаючи на зустріч зі своїми особливими серцями. Осінній Київський ранок був наповнений свіжістю і сонячним промінням, при такому розкладі одразу ж хочеться кави, чого власне і захотілось Дані. Ось так відданий прихильник чаю, при певних зовнішніх факторах життя, може зненацька забажати кави, а краще б, якби вона була з молоком. 

Покидаючи свій вагон, він вийшов на зустріч Златі, яку щоправда поки не міг угледіти, через величезну масовість пасажирів і тих хто їх зустрічав. Змішавшись з людьми одразу стало душно, його очі працювали на повну, проводячи прискіпливий та ретельний пошук, щоб віднайти такі знайомі і такі кохані очі. Його зіниці, швидко направляли свій погляд навколо, швидко і чітко, аналізуючи усе побачене, але марно, його очей ніде не було. Мабуть запізнюється, або не може знайти мене серед натлвпу, як і я її, подумав про себе Дані. Він одягнув свого рюкзака на обидві руки, закинувши його на свої сильні плечі, попрямував до головного виходу, чи входу.

Ступупивши кілька кроків, хтось обережно вдарився об нього ззаді на чималій швидкості, наче пргальмовував, обравши його як пом'ягшувальну подушку і вчепився в його рюкзак. Дані абсолютно спокійно і обережно повернувся, щоб допомогти людині, якій він, як на його думку став на заваді вільно промчати своїм шляхом. Обернувшись до людини він побачив ті самі очі, які щойно шукав, ті самі кохані очі, він побачив Злату.

Її очі були такими чарівним і блискучими як небесні зірки, вона усміхнулась йому щосили своєю ніжною усмішкою. Її щічки були червоними від ранкової прохолоди, а погляд таким теплим і рідним. Зелений шарфик доповнював красу Златиних очей, вона була одягнена в довге пальто, яке ніжно захищало її від осіннього вітру і ранкового холоду, який зазвичай панує осінніми ранками. Густе каштанове волосся лягало вниз розкішними локонами і пахло приємним ароматом свіжої осінньої пори. Ніяких сумнівів бути не могло, це була його квіточка, яка щоправда була приодіта за порою року.

Його серце завмерло так само, як і її серце, їхні погляди зустрілись, вони були так близько одне навпроти одного, що важко було повірити в реальність цієї миті. Було простіше уявити, що усе це просто сон, який сниться просто зараз. Кілька блискавичних секунд і їхні руки простягнулись одне до одного, кожен із них бажав обійняти найріднішу для себе людину. 

- Привіт моя квіточко! - прозвучали тихі, але чіткі слова з вуст Дані.

- Привіт мій рідний! - промовила не голосніше за нього Злата.

Вона ступила крок і опинилась в спраглих за нею обіймах Дані, які ніжно і люблячо її обійняли. Злата обійняла його своїми ніжними руками, їхні обійми були такими щирими і теплими, що можна було забути про холодний ранок. 

- Ти мене не бачив? - з його обіймів прозвучало тихе запитаня Злати.

- Я шукав щосили, але ніяк не міх знайти тебе моя квіточко, тому вирішив, що ти чекаєш мене біля виходу, або просто запізнилась!

- Я тут, я не запізнилась, просто зайшла з іншої сторони вокзалу! - пояснила Злата,

- Головне ти тут! - він поцілував її в чоло, ніжно прибравши її волосся. - Слава Богу, що ти тут, я чекав на твій приліт! 

- Ти отримав мого листа, я така щаслива, що ти приїхав, я сумувала, сумувала так сильно, як ніколи до цього! - говорила вона сховавшись у його обіймах.

- Тільки вчора отримав, а сьогодні вже тут! - Дані вхопив її підняв над собою, від чого роздався щирий сміх і її слова з ніжних тоненьких вуст: "ей не впусти мене, я вже наліталась."

- Нізащо не впущу тебе моя любов! - запевнив її він своїми твердими словами і закрутив, як крутить вітер осінні листочки.

- На нас дивляться люди! - промовила вона трохи зніяковівши від того, що очі людей були спрямовані на них двох, адже усіх захопила така любов простих прохожих.

- Мені всеодно, хай бачать, який я щасливий поруч з тобою! - додав він.

- Добре, але постав мене будь ласка! - Злата ніжно попросила про це.

- Як скажеш квіточко! - він опустив її обережно на землю.

- Як ти доїхав? 

- Усе чудово, як бачиш я тут, перед тобою! 

- Слава Богу, я така щаслива! - вона ніжно поклала голову на його груди.

- Я також дуже щасливий, а як твоя подорож? Як твій переліт? - запитав він її.

- Якщо я бачу тебе, то надзвичайно добре! - вона ніжно усміхнулась закривши свої очі, але так само тримаючи свою голову на його грудях.

- Слава Богу!

- Амінь! - підтвердила вона з усмішкою на встах.

Вони стояли отак привертаючи увагу всього натовпу столичного вокзалу, розвіваючи любов навколо себе. Таке щастя не можливо було приховати, а така любов ніколи не може припинити свого існування.

- Мені страшенно хочеться кави! - промовив Дані.

- З молоком? 

- З молоком! - відповів він.

- А як же чай? - знову запитала вона.

- Сьогодні мені смакуватиме саме кава!

- Тоді ходімо, тут є одне чудове місце де готують смачну каву! - запропонувала вона.

- З радістю квіточко! - зрадів він чудовій пропозиції і вони вирушили насолоджуватись своєю зустріччю після тривалої розлуки.

- Тоді ходімо любий! - вона тихенько просунула свою руку під його плече і притиснулась до нього.