VIII. Напередодні: Розділ 32

VIII. Напередодні: Розділ 32

Минуло три місяці...

Теплий і світлий жовтневий день переживав свій полудень, брязкаючи яскравими листками кольорового лісу. Усюди відчувалось тепло перемішане з осінньою прохолодою. Дані лише спустився з гір на своєму квадроциклі, повністю задоволений сьогоднішнім днем. Цього разу йому вдалось назбирати величезний врожай чистих і свіжих Крпатських грибів, спражніх осінніх білих грибів, які смакували краще за будь яке м'ясо у світі. Сьогодні був гарний і плідний день, він навіть не сподівався на такий великий врожай, але Бог благословив його похід за грибами, за що Дані був невимовно вдячний Йому за це.

Зараз кожна подія в його житті від найбільшої до найменшої була благословінням, тим що ти не заслуговуєш, але отримуєш по Господній любові і ласці. Його світ змінився, церква стала домівкою, а Бог центром життя, навколо якого і будувалось життя Дані, нове життя. 

Лише він запаркував свого квадроцикла, як до нього підбігла його мама, уся схвильована, але усміхнена. 

- Синку привіт, слава Господу ти тут! - говорила вона щасливою схвильованістю.

- Привіт мамо, ну слава Богу, подивись який урожай я зібрав! - Він зійшов зі свого квадроцикла, обійняв її і почав показувати величезний збір грибів, яким Бог благословив його грибарство.

- Оу, справді дуже багато, давно я не бачила стільки грибів, ти мене вразив! 

- То що ж сьогодні у нас буде багато роботи, перечистити, відсортува, нрізати на сушку, замаринувати маленькі красунчики до банок, так що усе як ти любиш! - усміхнувся він дістаючи потроху з багажника мішок за мішком повних грибів.

- Чудово, але тобі прийдеться відкласти усю цю роботу! - вона зловила його за руку.

- Що трапилось? Комусь потрібна допомога, чи потрібно кудись їхати? - зупинився він, думаючи в чому ж причина таких слів мами.

- Ти здивував мене, а зараз я здивую тебе! - її радість от от мала вибухнути.

- Що таке мамо, скажи вже, а то я починаю переживати?

- Ходи за мною! - махнула вона своєю рукою.

Він спокійно усміхнувся, стиснув своїми могутніми плечима і послушно пішов вслід за нею.

- Помий руки, це обов'язково! - наголосила вона.

Він помив руки і хотів жартома запитати в мами, що йому робити далі, як десь з передпокою її будинку пролунала подальша вказівка.

- Почекай в альтанці, я зараз прийду!

Він знову усміхнувся і присів в альтанку де пахло осіннім садом і смачними дерунами. За кілька хвилин прийшла мама в руках якої був зелений конверт, від чого її усмішка стала ще більшою. Вона проклала його обережно на стіл встелиний власноруч вишитою скатертиною перед обличчям Дані і сіла навпроти.

- Що це? - запитав Дані, наче нічого не розуміючи.

- Конверт, а ще ще, хіба ж ти не бачиш любий? - відповіла вона.

- Звідки?

- Пише що зі столиці! - натякнула вона йому.

- З Києва? - він наче не повірив почутому, тому швидко вхопив його щоб прочитати відправнитка. - Справді ж, з Києва! - переконався він сам.

- А ти думав я що, обманюю? - вона подивилась на нього з жартівливою підозрою.

- Ні, ти що мамо, я просто не можу повірити, це ж лист від Злати! - його обличчя розчинилось в щасливій усмішці.

- Отож любий, від неї! - гордо додала мама.

- Але ж вона нічого не повідомляла про свій приїзд! - він тримав зелений конверт у руках наче це все сон, а не реальність.

- Ти оце припини, а краще мерщій відкривай і читай, я залишу тебе, щоб не соромився моєї присутності при прочитанні, не переживай. Ти відкривай його прямо зараз і читай! - настановивши свого Дані, вона встала із за столу і пішла займатись грибами, які вже зачекались своєї черги.

Дані обережно відкрив красивого конверта, який нагадував колір Златиних очей і дістав звідти листа, поряд з яким лежало кілька фото, обгорнених у папір. Він не став їх розгортувати і розглядати, розуміючи, що спочатку потрібно читати лист, а вже потім дивитись на фото, які супроводжують це особливе послання. Лист пахнув ніжними парфумами і Златою, лист пахнув любов'ю, Дані кілька разів вдихнув цей аромат любові, а потім почав читати.

"Привіт мій любий Дані.

Привіт провіднику, пишу тобі я твоя квіточка Злата. Звісно ти одразу це зрозумів прочитавши відправника, але не зрозумів чому саме з Києва, якщо я зараз маю знаходитись за тисячі кілометрів від батьківщини, по ту сторону безкрайого океану. Хочу щоб ти усміхнувся бо я вдома, я з нетерпінням чекаю на нашу зустріч і скоріше вже хочу тебе обійняти.

Можливо ти зараз запитуєш себе: "Чому вона не повідомила про свій приліт?" Все дуже просто, я хотіла зробити приємний сюрприз, щоб твоя чудова усмішка сіяла ще більше, адже я знаю, що ти чекаєш нашої зустрічі, так само сильно і нетерпляче як і я. Я прислала  тобі кілька фото, які нагадають тобі той самий похід, ті самі емоції і спогвди.

Серед надісланих фото є одне особливе, воно зроблене в день написання цього листа тобі, я знаю, що це фото тебе зацікавить, і  ти справді будеш здивований. Я чекаю на нашу зустріч, хочу щоб ти приїхав до Києва, хочу познайомити тебе з особлвими людьми і просто обійяти тебе з усіх своїх сил, чекаю на тебе, обіймаю тебе, хай Гоподь береже твою дорогу.