VII. День прощання: Розділ 31

VII. День прощання: Розділ 31

От і настав ранок нового дня, він був прохолодним і спокійним. Теплий вітерець ніжно обвивав тіло і обличчя після літньої ночі, розвівав волосся Злати, яка пила каву з молоком на балконі свого номеру. Перед нею відкривався вид на густий прохолодний ліс і кілька гарних вершин, які зустрічали сонце так само, як і вона чекаючи його появлення. В повітрі пахло дощем, можливо знову буде гроза, але без дощу, це всього лише здогадки.

З приходом нового дня і прийшов час прощання, поснідавши група вирушила до Міжгір'я звідки і було найближче автобусне сполучення з іншим автомобільним світом. Діставшись місцевого автовокзалу, група туристів мала взяти курс на Львів. Злата налаштувалась на прощання, підбираючи у своїй голові правильні слова, для останніх ніжних обіймів цієї подорожі.

Дані неочікувано для всіх вирішив відправитись зі своєю групою, чому вони дуже зраділи, особливо щасливою була Злата, неабияк здивувавшись, адже це означало, що час прощання відкладено ще на кілька годин. Йому було майже однаково діставатись сполученням до свого селища, адже потрібно оминати Карпати, а так він ще побуде поруч зі своєю квіткою. Таке рішення тепло прийняли його друзі і вони разом вирушили у гарне місто Львів.

- Ти відкладаєш наше прощання? - запитала Злата, ділячи з Дані лавочку старої електрички.

- Намагаюсь! - відповів він спокійним тоном.

- Дякую! - шенула вона.

- Моя квітка! - відповів він, взявши її ніжно за руку.

Старенька електричка долала високі перевали Карпат, залишаючи за собою усю їхню красу, все більше і більше віддаляючись від зелених вершин. Кілька годин і Львів прийняв їх теплим дощем, який намагався наздогнати їх ще із самих Карпат, сунучи великими хмарами, слідом за їхньою електричкою. Часу для екскурсій не було, тому придбавши кожен свій квиток, усі чекали свого потягу. 

Потяг що рухався на Київ прибув вчасно, одразу біля нього зібрався натовп різноманітних людей, хтось з рюкзаками, хтось з валізами, хтось просто зі звичайним поліетиленовим пакетом, але всіх за кілька хвилин мав вмістити всього один потяг, який об'єднав одну спільну мету усіх цих людей - подорож. У повітрі пахло дощем, але біля вагонів як зазвичай було душно, друзі Дані знайшли свій вагон і почили посадку. 

- Дані друже мій, я дуже радий був познайомитись з тобою! - Дем'ян простягнув до Дані свою руку.

- Мені теж дуже приємно було зустріти такого друга як ти Дем'яне! - відповів він міцним руктисканнм на простягнуту руку Дем'яна.

Дем'ян обійняв його, своїми братніми обіймами, і Дані відчув, як це мати рідного брата, що було дуже приємно. Потім він попрощався з Каріною і Олександрою, і з усією своєю групою, яку проводив Карпатами. І от настав момент, щоб підійти до найголовнішої людини, з якою більше за всіх важко прощатись.

- Хоч і дощ, але якось жарко! - зазначив він підійшовши до зеленоокої Злати.

- Трішки є таке! - відповіла вона, зробивши крок до Дані.

- Я не вмію прощатись, дорогі мені люди йшли не прощаючись! 

- Не засмучуйся, у тебе є я, і ми всі, тому я навчу тебе як це робити! - Злата усміхнулась як зазвичай, хоча і відчувала легкий сум у своєму серці.

- Я молитимусь за тебе і вашу місію!

- А я молитимусь за тебе і щоб ти зростав духовно, тобі це потрібно як і будь якій людині, яка вщойно впустила Бога у своє серце! - наголосила Злата.

- Ось цим я і займусь! - відповів Дані згодою.

- Я сумуватиму! - її очі заблистіли.

- Мабуть це дуже важко, але ми справлялись і не з таким! - усміхнувся він обнадійливо.

- Це точно, тому відстань не має стати чимось більшим за наші минулі житттєві обставини!

- Не сумуй, усе буде добре! - втішав її Дані.

- Я не сумую, просто... просто трішки важко! - промовила вона обійнявши його.

- Моя квіточка, найпрекрасніша із усіх! - Дані міцно обійняв тендітну Злату, нахиливши свою голову до її розкішного каштанового волосся, так що поринув у його ніжний запах. - Я чекатиму тебе, з кожним заходом сонця, і виходитиму тобі на зустріч кожного яскравого світанку, і віритиму, що так воно й буде! 

- Ти будеш в моєму серці усю мою довгу подорож, ти будеш в ньому, воно буде жити з надією на нашу зустріч! - промовивши це злата ледь не заплакала, але втрималась, щоб не розчулювати душу Дані, яка й без того розчулена їхнім розтаванням.

- Хай Бог береже тебе, моя квіточко! - він наважився поцілувати її в ніжне чоло, тим самим обережно проявити свої почутя до неї.

- Це найприємніше, що я відчувала до цього в житті! - промовила вона ніжно і тихо. - У мене для тебе є маленький подаруночок! - вона виьягла свою маленьку Біблію і віддала її Дані.

- Ні я не можу! Вона твоя! - прлмовив розгублено Дані.

- Бажання мого серця, щоб вона залишилась з тобою і була завжди поруч, агадуючи про мене і усі наші розмови! - додала Злата.

- Це неймовірний подарунок!

- Там є багато позначень, які допоможуть тобі у твоєму розвитку, тому це найкраще, що я могла тобі залишити!

- Ти залишила мені своє серце! - Дані обійняв її ще раз, чому вона аж ніяк не пручалась.