Розділ 30

Розділ 30

Коли сонце трохи опустилось зі своєї найвищої точки і повисло над лісом, туристи які вже трохи відпочили і набрались сил, вирушили до Синевиру. Внизу готеля на них чекав Дані, щоб зробити останню екскурсію їх спільного проведеного часу. Усе ще відчувалась спека, але ліс, який був зовсім поруч гамував її літні амбіції своєю прохолодною тінню, що нависла щитом над усім всередині нього.

Посередині самого лісу, відкривався казковий вид, озеро як чиста крапля води, синього відтінку, рівномірно заповнило своє визначене місце і ніжно торкалось лісового берега, на якому росли по-справжньому могутні дерева. Захопений дух туристів відчував усю красу цього місця, суцільний зелений хвойний ліс і спокійне, таємниче озеро просто посеред лісу. 

По середині Синевиру був маленьки острівець, який міг вмістити всьо декілька дорослих людей, але надавав озеру особливості і ще більшої таємничості. Якщо поглянути на озеро з висоти пташиного польоту то воно схоже на людське око, таке ж красиве і синє, а маленький острівець посередині як зіниця в ньому.

- Хтось хоче покупатись в озері? - запитав Дані.

Охочих було кілька людей з групи, які відкликнулись бажанням це зробити, але це був всього лише жарт з боку Дані.

- Розумію вас, адже пірнути в такі казкові води зваблива нагода, але я жартую, насправді це заборонено! - здається він розчарував бажаючих пірнути у глибочінь Синевиру.

- А видичка то не зовсім тепла! - Дем'ян вийняв свою руку з води, перевіряючи температуру озера.

- Звісно, це тобі не гарячий чан! - посміхнувся Дані.

- Здається купатись можна, якщо ми купались в Герешасці то це точно не холодніше, адже воно нижче!

- Але всеодно вище за рівень моря, дотогож там немає дерев, адже це полонина і сонце зможе тебе зігріти, а тут як бачиш навкрухи одні лишень смереки, яку захищать озеро, як охоронці і тим самим затуляють собою світло. Тай врешті це заборонено, адже це заповідник, тому цим все і пояснюється! - пояснив він.

- То на якій висоті озеро? - запитав Дем'ян.

- На висоті майже 990м над рівнем моря!

- Височенько! 

- Є трохи!

Синевир заспокоював, як і вся природа Карпат, наповнюючи миром твою душу.

- Що це за пам'ятник чи монумент такий великий? - запитала зацікаілено Злата.

- Це монумент героям легенди про це озеро! - відповів Дані усміхнувшись.

- Що це за легенда? - продовжила вона.

- Легенда про двох закоханих!

- Он як! - Злата змінилась у своєму обличчі і так звично її щічки стали червоними.

- Простий пастух Вир пас своїх овець на тутешніх схилах, а поряд полюбляла проводити свій час збираючи квіти, і насолоджуючись природою Синь дочка міцевого графа. З часом вони покохали одне одного, Синь була надзвичайно вродливою, її незвичні сині очі виділяли її з поміж інших красунь краю. А Вир був хоч і красивим хлопцем, але бідним і все, що він міг їй дати це своє серце, чого Сині вистачало, адже вона не була схожою на свого батька, і любила Вира не за золоті статки, а за більший скарб, який рідко знаходиш - за любляче серце. 

Жорстокий і жадібний до багатства граф дізнавшись про таку зухвалість своєї доньки і пастуха, про таке неспівставне кохання в його очах вівчаря і графині, він наповнився люттю. Розлючений граф віддав наказа вбити Вира, покаравши його зухвалість, і покінчити з цим недорозумінням раз і назавжди. 

Просто страта було дуже явним вироком, тому все мало бути схожим на нещасний випадок. Його слуги приготували великий валун на одній із вершин і чекали слушного моменту, щоб вбити молодого пастуха, який пас свою отару в цих місцях. І от того самого слушного часу, причатувавши на його душу, вони пустили валуна із вершини, який і вбив Вира.

Дізнавшись про смерть свого коханого Вира, Синь зрозуміла, що до цього причетний її злий батько, від того її біль була ще більшою. Вона прийшла на місце де було вбите тіло її коханого Вира і стала сильно плакати, так сильно що сльози лились струмком, який почав заповнювати водою усе навколо. Довго Синь оплакувала свого коханого, так довго, що її сльози заповнили усе навкруги, утворивши величезне озеро в якому вона і захлинулась від власних сліз, залишившись навічно поруч зі своїм Виром.

В той день графство втратило не тільки просто пастуха, але і свою молоду графиню, того дня за злим наказом графа був вбитий не тільки пастух Вир, але і його рідна дочка Синь, яка була поєднана любов'ю серця зі своїм коханим. З того часу озеро, що утворилось зі сліз коханої за своїм коханим називають на їхню честь - Синевир, Синь і Вир, як знак того, що попри заборони і втручання злих людей вони залишились разом навіки, поруч одне біля одного. Озеро ніколи не дасть забути історію одного Карпатського кохання, завжди нагадуючи своєю красою і спокоєм, що тут знайшли спокій від усіх навкруги, двоє коханих сердець.

- Я хочу плакати! - промовила тихенько Злата.

- Просто неймовірна легенда! - додала Оександара.

- Який же у вас захоплюючий край! - промовив Дем'ян виражаючи справжнє захоплення від легенди і всієї природи Карпат.

- Це правда, край у нас чарівний! - підтвердив Дані.

- Любов живе вічно! Саме це головна ідея легенди! - озвалась Олександра.