Розділ 29

Розділ 29 

Стежинка якою вони йшли закінчувалась разом із рясним лісом. В кінці нього виднівся сонячний просвіт, що нагадував портал в інший вимір, або ж ворота до країни світла. Наблизившись вони вийшли до прекрасної і чудової долини по якій розкидалась густа трава і маленькі хатини. По невеликих схилах паслися овечки, корови, кози і красені коні. Справжня казкова долина, з такими ж чудовими жителями. Усе навкруги пахло і квітло, спускаючись просто вниз, просто по свіжоскошеній траві відчувався смак дитиства, малока, затишку і безтурботності. 

Сонце піднялось високо над землею, сповіщаючи про чітку половину дня, місцеві жителі намагались сховатись від жаркого сонця, вправно впоравшись зі своїми справами до обіднього часу. На них чекав смачний довгоочікуваний обід і малий обідній відпочинок. Такого ж самого прагнули і туристи групи, яку проводив Дані. Внизу виднілись великі будівлі, то були місцеві готелі, в одному з яких і збирались поселитись туристи, які здолали чималий шлях, до озера Синевир. 

Спустившись між густоту маленьких готелів, які запрошували втомлених мандрівників смачною традиційною їжею, теплим душем і м'яким ліжком. Група вибрала саме той, який сподобався їм більше всього, до того ж він зміг вмісти усю їхню немаленьку копанію. 

***

Перш за все Злата наполягла, щоб Дані показався лікарю, він трохи пручався, але її ніжні очі розтопили лід його пручання. На щастя, біля готелю був медичний пункт де завжди чергував місцевий лікар, тому вона просто взяла його ніжно за руку і повела до лікаря на огляд. З Дані все було гаразд, рани почали заживати, головне поменше різких рухів і все буде добре. Внутрішніх травм слава Господу не було, чому лікар надзвичайно здивувався, бачучи своїми очима справжнє диво, адже такі рани несуть важкі наслілки, а з Дані все було гаразд. Злата раділа як мале диття, дякуючи Господу що Він такий добрий і турботливий Батько.

Задоволена і вдячна Злата разом з Дані покинули медичний пункт і завершили свій візит до місцевого лікаря, і пішли заселятись до своїх номерів.

- Ти спокійна? - запитав її Дані.

- Тактепер я точно спокійна, коли тебе оглянув лікарь, головне заразберегти себе! - відповіла Злата.

- Дякую, що ти тубуєшся! - посміхнувся він.

- Як же ж мені не піклуватись про тебе, якщо ти так піклуєшся про мене? - Злата пояснила все одним запитанням до Дані.

- Згоден! - пожартував він посміхнувшись.

- То які плвни на вечір? - запитала Злата.

- Такий далекий і цікавий шлях подолано до цього місця, тому однозначно - відпочинок! 

- Справді, потрібно відпочити, тобі це необхідно! - зазначила вона з турботою.

- Відпочинок біля озера! - посміхнувся Дані.

- Ааа ти це мав наувазі, але ж краще тобі полежати, виспатись як слід і ми можемо просто посидіти біля вогнища, посмажити щось смачне, що скажеш? -запропонувала вона.

- Залюбкию, це справді чудова ідея, але сершу прогуляємось до озера! - додав він.

- Ну звісно, але ти маєш розповісти мені усе, що знаєш про це місце, провіднику! - усміхнулась ніжно Злата.

- Ну звісно квіточко! - Дані ладен був погодитись на усе в світі, коли Златині очі дивились на нього.

- Тоді до вечора?

- До вечора квітоко!

Вони посміхнулись одне одному і розійшлись по своїх кімнатах готелю!

***

Коли всі набрались сил і наситились Карпатською кухнею, то кожен розбігся по своєму номеру, щоб нарешті відчути на собі теплий душ і м'який матрац під собою. Перше що зробила Злата поселившись в затишному і прохолодному номері готелю, це знайшла для свого чудового букетика подораваного їй Дані, вазу, щоб зберегти його свіжість і пахучість на скільки це можливо. Звісно квіти не могли триматись вічно, але хоча б до того моменту як вони будуть тут. 

Поки її сестра Олександра поспішила в омріяний і теплий душ, Злата впала на свої коліна, і стала молитись до Свого Батька, дякуючи за чудовий час, захопливий похід, за Його ласку, любов і охорону, а ще за великий подарунок який подарував їй Бог. Закінчивши важливу розмову з Богом, вона просто повалилась на ліжко, уся щаслива і усміхненна, навіть не переодягнення, випромінюючи наднормову порцію світла, яке ноповнювало усе навкруги. 

Її погляд був спрямований на милий букет, який був самим скромним у всьому світі, але таким прекрасним і наповненним любов'ю. На квіти які їй подарували саме по причині любові, саме той "єдиний" подарований Богом. 

Коли Олександра вийшла з душа то зустріла надщасливу і літаючу на хмарах любові Злату, яка лежала на своєму ліжку. Стан коли твоє тіло непорушне, але душа літає в місці вічного блаженства, саме це відчуває людина, коли її торкається справжнє щастя, саме це відчувала Злата.

- Ей сестричко, приземлись! - піджартувала над Златою Олександра.

- Я тут, я нікуди не літаю! - відповіла вона з яскравою усмішкою.

- Я бачу як ти уся світишся, чи ти думаєш, що цого непомітно?

- Думаю помітно! - відповіла Злата.

- Як же ж вони пахнуть, твої квіти! - підмітила Олександра пахучий аромат, який наповнив їхню кімнату.