Розділ 26

Розділ 26

Дані йшов позаду всіх не спішачи, поряд з ний йшла Злата вже так звично для цієї парочки, їхні очі світились і горіли любовю саме тією, яка загорається в людях коли вони знаходять когось, собі подібного серцем.

Здолавши два перших перевали, група почала підкарювати третій. На кожному з перевалів відкривався прекрасний і невимовний вид зелених Карпат, який важко описати, варто одного разу в житті просто його побачити на власні очі. Зелене покривало ніжно вкривало високі і малі гірські вершини Карпат. Яскраві насичені зелені відтінки створювали надзвичайний пейзаж, намальований неймовірним митцем. Сонце хилилось вниз, сповіщаючи про наближення ночі і відпочинку після довгого шляху, подоланого власними ногами, метр за метром.

Останній хребет, на якому Дані все ж таки вирішив назбирати гриби обіцяні Дем'яну. Тому група зупинилась для відпочинку, щоб набратись сил для останнього ривку після якого буде розбиття табору і ночівля. Дані все ще відчував малу слабкість, але навіть вигляду не подавав, щоб хтось це помітив.

Дані подався до лісу, ще до початку він запитував себе: “Чи він зможе віднайти те, що шукає його серце?”. Але все ж таки він віднайшов те, в чому відчувала потребу його душа, саме тут в горах де ховався від свого минулого і від самого себе, він знайшов друзів, любов і істину.

Насправді Бог знайшов його саме через цих дюдей, через Злату зеленооку дівчинку. “Як пов’язані шляхи на землі, як дивно вони пов'язані” думав про себе Дані. Такі важливі скарби життя, які не десь на краю світу, а тут, де він живе, зовсім поряд. З далекої столиці трапились люди, які змінили його кругозір і допомогли відкликнутись на Божий поклик, якого він уникав.

Дані ступав по м’якій моховій поверхні лісу, підіймаючи кожний кущик і кожну гілочку молодих смерічок своєю палицею, у пошуках малих смачних красенів – грибів, які полюбляють ховатись від людей і псувати їх і без того натягнуті нерви. Збирати гриби для Дані завжди було заспокійливою процедурою, як і ягоди і будь яке заняття в Карпатському лісі.

Внизу лісу і третього за рахунком перевау, який вони долали дзюрчали прудкі потоки води, які стікаючи вниз до населених пунктів переростали в річки. Маленькі жваві і несамовиті потоки води, несучи в собі не тільки життя для всього живого вздовж своїх долин, але і велику силу до першої великої грози. Весною талий сніг перетворював таку гірську річку на справжнього водяного монстра, який міг знести будь, що на своєму шляху. Причиною такої негоди в основному є надмірна, а головне незаконна вирубка лісів. Та по великому рахунку нікого це не тривожить, верхівки рахують гроші, а справжні страх і тривога не тільки за природу свого краю, але і за своє власне життя, були лише у тих людей, які на собі відчували силу води і її наслідки. 
 

- Ти знову без нагляду, сам однісінький, знову до лісу? – промовила Злата позаду могутніх, але ранених плечей Дані.

- Якби ти була індіанкою, то я впевнений на сто відсотків, що твоїм тотемом була б – мишка! – промовив Дані повернувшись до Злати і усміхнувшись їй.

- Дякую, за комплімент, скоро дізнаюсь, чи це правда, якщо звісно зустріну їх в Бразилії!

- Знаючи які вони можуть бути люті то краще з ними не зустрічатись! – застеріг він її.

- Це так, але ти знав, що є ї вже цивілізовані племена, які навіть прийняли християнство?

- І хто ж були ці сміливі люди, які цивілізували їх і розповіли про Бога? – запитав він у неї з цікавістю.

- Наші колеги, що правда сміливості у них було надзвичайно багато! – відповіла вона.

- Однозначно, що так! – погодився Дані.

- Бачу ти знайшов гриби!

- Та декілька маленьких, після дощу саме такі і ростуть, чисті, м’ясисті і ніжні, самий вищий сорт!

- Я теж знайшла! – Злата показала великий гриб, який тримала за своєю спиною.

- Ой ти що! Таким точно не можна нікого пригощати, та і взагалі кинь його, швиденько! – посміхнувся Дані.

- Чому це? – засмутилась Злата.

- Він майже точна копія справжнього білого гриба, але він несправжній, отруйний, якщо його розламати то на цьому місці одразу виступить чорне забарвлення! – пояснив їй Дані.

- Ой, як небезпечно, а хіба ж вони не одинакові?

- Нажаль ні!

- То може покажеш мені, які краще всього підходять до збирання? – попросила вона ласкаво.

- Звісно, жодних питань, отже дивись!...

І Дані почав пояснювати Златі і розповідати про дивне царство грибів, але з рештою таке смачне. А ліс тим часом співав свою пісню під подих вітру, вітер колисав дерева, що здавалось досягали неба, задіваючи їхні лісові ноти і якщо не знати, що дерева вміють співати і шепочуть свої слова то можна налякатись цього дивного звуку. Природа жива, вона росте, вмирає, народжується, і за всім цим, вона хоче і веселитись, поспівати потанцювати, пожартувати, їй притаманні ті самі почуття, що і людині, вона вміє сумувати, вміє радіти, вміє ненавидіти і вміє любити, Бог наділив її життям.

Ліс чарівний, особливо карпатський, оповитий легендами про чари, особливо про любов, опришків і їх ватажка Довбуша, про золото заховане чи не на кожному кроці на кожній горі і під горою, далеко в потаємних печерах, як розказують сотні легенд, та на те вони й легенди така сабі фантастика того часу. Люди ж не мали інтернету, купу непотрібних справ як ми, от і задовольнялись казками про різні чудеса і пригоди, а так як прості працьовиті люди й так були бідні, то хоч втішались переказами про золото.