Розділ 25

Розділ 25

Старенький, вузенький канатний, мостик, така собі переправа через швидку гірську річку, гойдався при кожному кроці. Через його екстримальне хитання, місток переходили по одному, щоб не створити справжній колапс і не впасти в бурлячу річку, ніжно - коричневого кольору. Старенькі дошки ледь не торкались хвиль, які створювала швидка річка. Пройшовши половину шляху, мостик прогинався так, що присівши, можна було дістатись води, адже цьому сприяв дощ, який підняв рівень води до екстримального.

Перетнувши підступний місток, група почала чергове, але вже не таке велике сходження вверх. Їм потрібно було перетнути всього три перевали, підіймаючись і помалу спускаючись.

- Якщо все буде добре то ми впораємось до вечора! - повідомив усіх Дані.

- Підійматись не важко? - запитала Олександра.

- Найважче лишилось позаду, невиличкі хребти, які ми здолаємо до вечора, там заночуємо і вранці відправимось до озера! – Пояснив Дані.

- Чудово, нарешті наш похід увінчається, довгоочікуваним фіналом! – втішилась Олександра.

- Ще зовсім трішки і ми у Синевіра! - додала радісно Каріна, хоч її обличчя видавало небажання знову здійматись вверх, але такими словами вона мабуть втішала саму себе і своє небажання продовжувати йти далі.

- Ну, ще не так трішки, але вже ближче ніж вчора! – посміхнувся Дані, на слова Каріни.

- Що може бути краще за такий похід? - запитав у всієї групи із задоволенням на обличчі Дем’ян, яке сіяло як сонце.

- Хіба що ваша місія! - відповів одразу ж Дані.

- Місія - це чудово і прекрасно, особливо коли ти відправляєшся у нову країну, де тепло, цікава природа, але повір коли це Африканська країна і найближча вода, яку привозять в кращому випадку за сто кілометрів, важко назвати відпочинком! – додав Дем’ян.

- Я розумію, там не відпочинеш! – погодився Дані.

- Це не відпочинок, це служіння, труд який потрібно прикладати і вливати в нього усього себе, а коли ще проникаєшся життям людей і всіма історіями їхнього життя, то там точно душа не відпочиває, вона плаче! – продовжував Дем’ян.

- Нелегка це справа, як ви взагалі погодились на таку альтруїстичну справу, адже рівень самопожертви неймовірний? – поцікавився Дані, не перестаючи дивуватись подвигам своїх нових друзів.

- Коли ти розумієш, що це твоє, і Бог хоче цього від тебе, то тебе вже ніщо не зупинить! – додала до розмови свої слова Олександра.

- Це як хоббі, те без чого не може бути твоє життя, без чого важко увити себе, це своєрідна ідентифікація себе! – додала Злата, ніжно вдивляючись у очі Дані.

- Коли ти це робиш то відчуваєш насолоду і почуваєш себе частинкою великої справи!

- Це з той самий випадок, коли ти знайшов себе! – додав Дані.

- Саме так, це той випадок! – підтвердив Дем’ян.

- Кожен займається тим, що близьке до його серця, що приносить задоволення!

- Людина втішається зі свої справ!

- Це правда, тішитись своїми справами і жити приносячи у цей світ, щось важливе, це – життя! – погодився Дані з усім вище сказаним.  

- Дані тобі сподобалось бути провідником? – запитала Каріна.

- Головне, щоб на мене більше не падали дерева! - пожартував він і всі розсміялись з його оптимістичного жарту.

- Думаю, якщо ти будеш не з нами, то цього точно не станеться! - пожартував Дем'ян!

- Та це може статись з будь ким! – відповів Дані.

- Це точно! – видихнув Дем’ян, зупиниви свій сміх.

- Головне, щоб ти був поруч і вберіг своїх туристів! - промовила йому тихенько Злата, опустивши свої ніжні очі.

- Постараюсь! – він усміхнувся їй у відповідь.

- То як ти? Не важко? – запитав про його стан Дем’ян.

- Все, досить попивати водичку, вперед! – наголосив рішуче Дані, схопившись міцно за свою палицю-помічницю з якою сьогодні він звершував похід.

- Це мені і подобається в тобі, справжня рішучість і лідерство, це те чого не віднімеш! – поділився Дем’ян з Дані своїм захопленням його характеру.

- Давай ворушись, ти підеш першим, он по цій стежині, а за тобою всі інші, а я піду останнім!

- Хочеш залишити нас самих, чи втекти? – знову Дем’ян зводив все на жарти.

- Ти читаєш мої думки! – прозвучала така ж жартівлива відповідь, як і саме питання.

- Як скаже провіднику! - Дем’ян пішов перив, ведучи за собою всіх інших.

Усі послухались Дані і вирушили вперед, адже три перевали потребували сил і часу, тому всі вирушили приклавши максимум своїх сил.

- Ти зможеш? – запитала лагідно Злата у Дані, про його стан.

- Ну звісно, я ж мушу довести вас до кінцевої точки! – усміхнувся він.

- Але ж ти не робиш це просто, щоб позбутись нас? – Злата хотіла почути, особливі сова від Дані.

- Звісно ні, я відповідаю за кожного з вас! Якщо я взявся вести вас, то я виконаю слово, тим більше ми стали друзями, справжніми друзями! А ще, а ще я зустрів серце, зелене серце, однієї люблячої дівчинки! – він дивився прямо в прекрасні зелені очі Злати, що були наповнені світлом.