Розділ 21

Розділ 21

Шалений тріск дерева і шум гілок, які ламались на щепки, а потім тиша і світло, дуже яскраве і сліпуче, навіть сонце не могло б з ним посперечатись, воно наповнювало собою все навколо.

- Що відбувається? - Дані намагався зрозуміти де він, можливо вже на шляху до місця, де люди постають перед Богом.

Дані відчував, як його тіло намагалось відірватись від землі і злетіти до неба. Першими здійнялись ноги, а груди і голова все ще торкались землі, опираючись дивному парінню і здійманню до небес. Відчуття було таким, наче до кінця ніг прив’язали величезний шарик наповнений легким газом, що повільно підіймав його у вись. Тихе і тепле повіювання невидимого вітерця, невідомо звідки огорнуло Дані.

Почуття, чи то невагомості, чи то польоту, посилювались і невидимий газовий шарик, почав підіймати його туловище з головою, ніби його причепив хтось до нього вверх ногами. Думки, про смерть стали ральними, його тіло і душа перестали пручатись, дуже дивне відчуття незрівнянне, ні з чим іншим на землі. Дані вже змирився із переходом у вічність, але невже це кінець?

Тоді Дані зрозумів, що це кінець, дивно не відчувати своє тіло, але осмислювати все. Раптом перед ним у світлому тумані намалювався образ, тендітний, стрункий.

- Мабуть це ангел, або сам Бог! – одразу подумав він.

Але чим яснішим ставав тендітний образ, тим ясніше він впізнавав його.

- Такий знайомий! - Дані вдивлявся все уважніше, намагаючись зрозуміти, що загалі відбувається.

Аж ось перед ними, постала його любима і дорога сестра – Даніела. Вона була такою красивою, такою ж красивою я при житті, як три роки назад, наче вона живіша за всіх живих. Ті сам світлі очі, та сама ніжна усмішка, те саме довге волосся, таке світле, скручене у густі локони. Вона була без жодних ознак травм, ран чи крові, як було востаннє, коли він бачив її безпорадне тіло. На ній було довге білосніжне вбрання, яке так сильно пасувало її світлому обличчю і стрункій поставі, без жодної плями і жодної сірої цятки, здавалось, що воно як і Даніела світилось. Вона й справді була подібна на ангела, про якого на самому початку він і подумав. 

- Невже я справді помер? Невже я тут у вічності? – подумав про себе Дані.

- Ти лише спиш! - промовила до нього, його сестра усміхнувшись такою знайомою усмішкою, яку він більше не побачить і серед мільйонів інших людей.

- Ти говориш зі мною? – невпевнено запитав він.

- Як бачиш братику так! – ніжно відповіла вона, не наближаючись до нього.

- Моя люба, я винуватий у твоїй смерті! Прошу пробач мене, якщо це має значення, коли я вже тут з тобою!

- Ти ще не тут, ти ще не знами - це лише сон! - знову усміхнулась Даніела.

Він хотів впасти на свої коліна, але цього не сталось, тіло його зовсім не слухалось і зробити бодай один рух, стало неможливим.

- Ти ні вчому не винуватий, мій братику! – промовила Даніела.

- Але ж я не дав тобі кермо, не пустив за нього, вважав себе за самого розумнішого! Якби я прислухався, все було б інакше, а якщо все так и і було б і нам зустрілась би те кляте авто, то на твоєму місці був би я! – говорив він пручаючись власному онімінню, яке скувало його рухи. Він намагався наблизитись до сестри, щоб обійняти її, але спроби були марними, наче хтось тримав їх на відстані.

- Це ж не ти порушив правила братику! Це зовсім інша людина порушила їх, ти не зробив нічого поганого, і жити з картанням самого себе не варто! – Даніела дивилась у очі свого старшого брата, як колись у своєму дитинстві. – Така була воля Творця, Він вирішив так, головне зрозуміти це, головне зрозуміти для чого це? – продовжила вона.

- Я хочу зрозуміти чому так? Чому саме так? Чому саме ти? Чому саме тоді?

- Чому Ісус постраждав? Чому саме так? Чому Бог Всезнаючий і Всемогутній, а ми всього лишень люди? Чому стільки запитань? Хіба ти не отримуєш відповідь, яку так довго чекав? Хіба ця дівчинка не є твоєю відповіддю? – його сестра завжди була розумною, але зараз вона була схожа на мудреця, який знає більше за всіх інших.

Дані намагався звести все в єдино, але розум не міг цього зробити.

- Злата!... – промовив він.

- Ти занадто довго йшов до Бога, марнуючи усі шанси зустрітись із  Ним! – знову ніжно говорила Даніела з добрим обличчям, намагаючись, щоб він зрозумів.

- Я втікав від Нього після смерті мами, а з твоєю смертю я взагалі відмовився від Нього!

- Але Він ніколи не відмовлявся від тебе! – втішала його Даніела.

- Тепер я це знаю! – прошепотів він.

- Вміння знаходити особливе, там де ніхто його не бачить, це вміння людини, яку Бог навчив любити! Серце, яке пізнало істину, змінюється навіки і стає улюбленим місцем, перебування Самого Бога! – пояснила Даніела своєму брату.

- Я дізнався про Бога з її вуст, з вуст і життя саме цієї дівчинки! Вона розповіла мені про істину, яку я ніколи не знав!

- Вона твоя відповідь!

- Моя відповідь! – повторив про себе Дані. - Скажи як ти тут? Тобі добре?

- Я найблаженніша з усіх, і ти маєш бути таким же – найблаженнішим!