Розділ 18

Розділ 18

Пилюка здіймалась від міцного взуття туристів, але ліс швиденько її прибирав своїми зеленими листочками. Дорога була вже не такою важкою, якою вона була ще вчора. Маленька стежинка то простерлась рівненько через ліс і лісові галявини, то непомітно стелилась вниз, тому йти було не так важко. Могутні дерева змінювались, кущиками і чагарниками з чудовими видами долини в яку текла прудка річка і лише десь далеко за сивим горизонтом, виднівся населений пункт.

Чагарники з малиною та ожиною зажди живуть нероздільно, а тому люблять виростати дуже щільно, особливо на місцях вирубаного лісу, де ростуть молоді деревцята, або як ще називають це місце місцеві –вагаш. Улюблене місце бурих ведмедів, їжаків і звісно змій, адже високих дерев, що викрадають проміння у сонця на висоті тут нема, тому все тепло літнього дня дістається їм, а вони ну дуже вже полюбляють вигріватись. Тому так звані вагаші дуже небезпечні і містянам тут без нагляду місцевих годі щось і шукати, хіба що нещастя або пригод не зовсім приємних.

Старенька стежинка, якою вони прямували в сторону озера Синевір, почала трохи опускатись вниз і простягнулась під вершиною гори встеленою густим смерековим лісом. З іншої сторони стежини росли молоденькі смерічки, ялини і граби конкуруючи одне з одним за сонячне світло. За ними була здоровезна похила галявина покрита ожиною і малиною, справжнім святковим столом для деяких жителів лісу.

Дані не зводив своїх очей зі Злати, справжньої красуні. Йому здавалось, що таких більше немає, таких більше не зустрічають, таких одного лише разу в житті дають Небеса. Все що було в ній, було таким ніжним і добрим, таким турботливим і теплим, вона була справжнім “едельвейсом” між усіх квітів Карпат, які він тільки знав. Дані не міг збагнути як можна бути такою вродливою не лише ззовні, але у всією своєю душею і серцем.

Злата захоплювала його і він вже не міг відірватись від її очей, таких добрих, глибоких, забарвлених зеленими кольором як і її душа, вони були такими глибокими і люблячим, абсолютно зеленого кольору. Здавалось, що вони відображали душу такого ж кольору, кольору життя і народження чогось нового, здається її серце було таким же зеленим, дівчинка із зеленим серцем.

Дані йшов попереду, але вирішив сповільнити свою ходу і поговорити зі Златою.

- Отже Ісус – істина? – запитав Дані тихенько у Злати, трохи уповільнюючи свою ходу, щоб вона змогла з ним зрівнятись і йти разом.

- Безсумнівно! – відповіла вона трошки захекано, але все одно зі своєю чарівною усмішкою.

- То Він був просто перед Понтієм!

- Навпаки! – заперечила Злата.  – Це Пілат був перед Ним!

- Думаєш він збагнув що до чого?

- Що Ісус та істина про яку задумався Пілат?

- Так! Що це Ісус і що Він справді істина? – Дані очікував відповіді.

- Це відомо одному лише Господу, адже Він дивився в очі Понтія Пілата і бачив наскрізь його серце!

- То Він бачив навіть його серце? – здивувався він.

- Так, адже Бог серцевидець! – посміхнулась Злата.

- Але ж Ісус був людиною, такою ж як і ми, смертною хіба не так? Тоді як Він міг бачити серце Пілата? – Дані намагався скласти до купи всі пазли картини про Істину.

- Ти правий! Ісус був людиною, на всі сто відсотків, Він жив таким самим життям як ми, подорожував, навчав, працював, вчився, піклувався про інших, їв і пив, знесилювався і відпочивав, сміявся і плакав, відчував ті самі емоції і ті самі страждання що і ми – люди! Але є одна суттєва відмінність – Він ніколи не грішив! – Злата проникливо поглянула і очі Дані, торкаючись своїми словами його душі.

- Ніколи!? – повторив Дані.

- Диявол намагався скористатись Його положенням і підступав зі своїми спокусами, але Ісус не піддався і переміг усі спокуси диявола!

- Яким таким положенням? – він знову здивувався!

- Ми щойно говорили, що Ісус був на сто відсотків людиною! – Злата намагалась все зрозуміло пояснити Дані, для якого це були абсолютно нові істини і факти яких він ніколи не знав!

- Так, і що Він ніколи не грішив! – Дані все чітко пам’ятав.

Вітерець намагався розвіяти волосся Злати ніжно вкладене під зелену бейсболку, що яскраво підкреслювала колір її прекрасних очей. Сонце освітлювало шлях досягаючи туристів через молодесенькі дерева і їх молоде листя.

- Ісус був Богом! – Злата знову шокувала Дані.

- Богом? – він здивувався, але в той же момент задумався.

- Саме так! Ісус до того як став людиною був Богом! – її червоні щічки відтворили тоненьку усмішку яка зігрівала серце Дані.

- То для чого Богові ставати людиною? – Дані дістав пляшку води і простягнув втомленій Златі.

Злата з радістю взяла пляшку і зупинившись повільно зробила кілька ковтків. Трохи перепочивши вона продовжила:

- Коли наші прабатьки згрішили, про що ми з тобою говорили, то вони стали приречені не лише на вічні страждання і муки, але і на вічну смерть. Хоча вони і були живими фізично, їх дух став мертвим назавжди, а дух це те що колись Бог вдихнув у людину при її створенні. Завдяки духові, людина має невидимий і важливий зв'язок з Богом, дух людини це серцевинка особистості нашої душі, і саме вона ця серцевинка, має особливий контакт і відносини з Богом.