Розділ 16

Розділ 16

Ліс був наповнений свіжістю, повсюди лунало життя, від велетенських дерев, аж до ледь помітних крихітних мурах. Пташечки співали свої пісні, дятли добували собі черв’ячків, колона мурах будувала собі новий мегаполіс, бджілки старанно вже почали патрулювати околиці лісу у пошуках дорогоцінного цвіту. Лускокрилі розправили свої кольорові крила, оздоблені чарівними візерунками, особливим з усіх як завжди залишався красень “Махаон”, з яким може потягатись хіба, що “Сонцевик павиче око”, адже обидва прикрашають собою квіти Карпат.

Десь в долині річки почали прокидатись люди, яких ще не зігріло ранкове проміння. Знаходячись внизу вони бачили сонце, що лише сходить, освітлюючи вершини гір, які вони бачили кожного дня. Саме за сонцем, яке пізно освітлює їхній ранок і швидко ховається за вершинами Карпат, вони підлаштовують свій день, який змінюється порами року, роками, і формує своєрідний плин життя.

Місцеві люди живуть за власним часом, не переводячи свого годинника, на зимовий і літній часи. Тут відсутній столичний час, тут свій власний час, з яким стикається кожен столичний турист, що вирішив для себе відкрити це незвичне і особливе місце. Навіщо переводити стрілки годинника, якщо люди живуть тут за сонцем, яке досить норовливе і постійно ховається за могутніми вершинами.

Літній час для гуцулів – це час праці, важкої і нестерпної, під палючим сонцем на схилах гір, що ускладнює будь що, що вам доводиться робити. Всі звичайні справи, які ви робите у містах присутні і тут, але трошки в іншому форматі – форматі гір, їх підйомів і схилів.

Зимовий час - це час відпочинку, що правда відносного, адже худоба не спить, в неї немає свят, чи вихідних, Різдва чи Нового року. Її не цікавить  офіційний час і яка година зараз в столиці, якщо вона хоче їсти і звикла робити це за сонцем у свій власний час, в той в який вона робила це завжди. Коли в Києві шоста година і сонце будить людей в бетонних вуликах, в Карпатах воно ще не здолало рубіж високих гір, тому тут не шоста година, а четверта ранку ось і вся відмінність місцевих жителів у часі, влітку дві години, а взимку всього година.

Отже худоба поїдає запаси сіна, яке люди так важко запасають і приготовляють влітку, по крутих схилах гір і полонин. Весь цей процес триває так кожного літа і кожної зими, розтягуючись на всі роки життя людини.   

Ранок вступив у силу, все починало оживати  і одними з найперших в цьому лісі були Дані і Злата, що прогулювались крокуючи по м’якому килимку з моху в якому ховались ще сонні жителі лісу, зовсім крихітні щоб побачити їх.

- Що ти робив так рано в лісі? – запитала з цікавістю малої дитини Злата.     

- Ще вчора я б цього не робив мабуть, а сьогодні я це зробив! – спокійно відповів Дані на Златине питання.

- Що ж саме Дані? – вона дивилась в його такі ж самі зелені очі, як і в неї.

- Говорив з Ним! – тихо відповів він, намагаючись не розбудити ще тих хто досипав у величному лісі.

- Просто неймовірно! – посміхнулась Злата своєю щирою усмішкою.

- Так! – знову тихо, погодився Дані.

- Що ти відчув? – не переставала цікавитись Злата, як маленька цікава дівчинка, що розпитує дорослого про все на світі.

- Те, що ніколи раніше не відчував!

- Це особливе відчуття! – Злата вирішила описати за нього.

- На перший погляд нічого такого, але закривши очі я відчув таке тепле відчуття по всьому тілу, я відчував невагомість і спокій!

- Знається ти йшов до цього дуже довго?

- Все своє життя, але так досі і не наважився! – признався їй Дані.

- Тобі було важко! – Злата знову дивилась на Дані.

- Було! – погодився він.

- Але ж ти вже зрозумів, що Бог завжди був поруч і завжди стукав у твоє серце, просто ти не хотів бачити Його присутність і відкривати двері свого серця для Нього! – продовжувала Злата точно визначати все, що відбувалось з ним більшу частину його життя.

- Дуже образливо і соромно, але це правда! – Дані похилив свою голову.

- Головне ти знаєш це зараз, і тепер все в твоїх руках! – Злата ніжно торкнулась його передпліччя.

- Саме так! – посміхнувся їй Дані.

- Бог зробить дев’ятсот дев’яносто дев’ять кроків із тисячі на зустріч до тебе, але все одно, один останній вирішальний крок - Він залишить за тобою!

- Чому? – Дані подивився в очі Злати, намагаючись знайти відповідь.

- Тому що Він створив нас вільними з правом особистого вибору, і змусити насильно вірити в Нього, чи любити Його, Він не може. Адже Він залишається вірним тому, що створено Його руками, і справедливим Богом.

- Але ж Він всемогутній, то як це зрозуміти, що Бог чогось не може? – поцікавився Дані.

- Безсумнівно Бог всемогутній, і Він може все, але Він ще і справедливий, тому було б не чесно створювати робота в образі людини, який би без жодних роздумів корився б Йому і виконував усе ідеально, лише б задовольнити свого Бога. Натомість Бог створив людину не просто за своїм образом, але ще і подобою, що означає, що ми схожі на Нього, лише ми люди які згрішили і постійно грішимо, а Він ніколи цього не робить!