III. День третій: Розділ 10

III. День третій: Розділ 10

Дим, що здіймався від маленьких догораючих вуглинок, намагався попсувати настрій туристів вже із самого ранку, виїдаючи їм очі. Сонце почало розігрівати повітря, табір ожив як мурашник, всі метушились у своїх ранкових справах. Хтось шукав свої шкарпетки при вході намету, хтось кофту, хтось шорти інші зубну пасту і щітку. Хтось навіть не думав кудись поспішати, залишаючись в наметі який під впливом сонячних променів зовсім скоро мав перетворитись на справжній парник. На щастя поруч було озеро, тому намет – сауна наразі нікого не лякав.

Дані вже постарався і чай був майже готовим, він знову прокинувся раніше за інших, здавалось що він майже й не спить. Пізно лягає, рано встає, завжди повний сил, хоча і туристи теж не відставали.

- Доброго ранку! – Злата присіла біля Дані, ще ховаючись у своїй куртці.

- Добрий ранок! – відповів Дані.

- Що це таке? – Злата рукою вловила в повітрі аромат чаю.

- Найкращі трави Карпат!

- Коли ти встиг їх назбирати? – здивувалась вона.

- Щось до вашого приходу, щось минулого літа!

- Ти просто молодець! – Злата справді захоплювалась Дані, його вміннями, добротою, сміливістю, мужністю, силою.

- От, спробуй! – Дані налив їй чаю, який рознісся по всьому таборі заглядаючи в кожен намет.

Родичі Злати проснулись вслід за нею, і вже збирались біля вогню. Всі були сонні по своєму, хтось ще залишався у своїх снах, хтось перезавантажувався, хтось говорив щось до кінця не розуміючи чого він хоче. За пів годинки все мине, головне посмакувати чаєм або кавою, насолодитись ранком і повністю перезавантажити свою голову.

-  Доброго ранку Дані! – простягнув свою руку до нього Дем’ян.

- Добрий ранок! – потиснув йому руку у відповідь Дані.

- Як ти? – одразу ж запитав Дані.

- Чудово, але трохи болить спина! – пожалівся Дем’ян.

- Таке буває, особливо після першої ночі. Можливо під твоїм наметом, є маленька нерівність або камінець. Тому треба перевірити!

- Обов’язково перевірю!

До вогнища приходило все більше людей, всім кортіло посмакувати чаєм який заманював з самого ранку у свої ароматичні сіті. Коли всі вже зібрались, то дружньо ставши в коло звершили молитву. Схоже дивувань для Дані було ще багато, всього третій день як він знається з цими людьми, а вже пролунало стільки молитов. Спочатку молились ті хто вже по-справжньому проснувся, кожен за своїм бажанням і після шести звершених молитов, ранішню розмову з Богом закінчив Дем’ян. Спочатку він за все дякував, а потім просив пробачення за гріхи, після чого пішли прохання. Цього разу Дані вже без Злати вмів сказати з усіма разом – амінь.

- Дані, можливо Злата вже тобі говорила, що вчора ми задумались про похід аж до Синевіру? – говорив Дем’ян попиваючи чай з термо кружки.

- Так, вона говорила про це! – Дані спрямував свій погляд на Злату, яка мило дивилась на нього із свого капюшону.

- То що ти скажеш нам у прийняті остаточного рішення?

- Залежить, чого ви хочете: пройтись, швидко подолавши дистанцію, чи насолодитись перебуванням у горах?

- Ми хочемо насолодитись перебуванням  в горах, і заодно побачити Синевір, влаштувати таку собі експедицію без важких навантажень!

- Тоді це один із хороших варіантів!

- Дані, ти зможеш провести нас?

Дані задумався, дивлячись на вогонь, він наче шукав правильної відповіді, або ж підбирав слова відмови. Схоже він сумнівався, бідна Злата ледь сиділа на місці, думаючи що ж відповість Дані. Невже він не погодиться, але ж вона була впевнена в іншому, невже вона сказала йому щось не те, коли вони говорили у двох. Невже все, про що вони розмовляли не торкнулось його серця.

Вона не знала, що думати, але ще більше не хотіла почути його відмову. Злата вірила, що вона потрібна Дані, але здається вона зрозуміла щось на багато більше - Дані потрібен був їй.

Щось особливе вона відчувала у їхньому спілкуванні, у погляді їхніх очей, у теплоті сердець. Вона хотіла більше спілкування з Дані, розкрити його і дізнатись його серце більше. Допомогти йому відчути присутність Бога в його житті, відчути любов, яка б розкрили його особистість. Дивлячись на Дані, який все ще витримував довгу паузу, вона вірила у його згоду, віддавши все в руки Бога. Якщо Дані має пізнати тебе Боже він піде з нами, якщо цей час не зараз то він залишиться, молилась в своїх думках Злата.

- То що ти скажеш Дані? – Дем’ян перервав мовчанку.

- Не відпускати ж вас самих! – на його обличчі з’явилась усмішка.

- Це чудові слова! Скажу чесно: я чекав твоєї згоди! – Дем’ян був дуже радий.

Злата одразу ж змінилась в обличчі, вона не дарма вірила в Дані. Вона була безмежно вдячна Богові, наче Він сам хоче щоб вони продовжили своє спілкування. Батьку безмежно тобі вдячна прошепотіла про себе Злата.  

- То коли ви хочете туди відправитись?

- Можна й сьогодні!

- Тоді вперед! – заявив Дані.