Розділ 8

Розділ 8

На горизонті вершин почали з’являтись маленькі кольорові точки. Передбачувано то були саме ті групи з яким і змагалась група, яку супроводив Дані. Потроху всі зібрались на домовленому місці, підтвердились і так зрозуміла річ, Злата, Дем ‘ян, Катрін і Оександра виграли і летять до Бразилії. Дехто був розчарований, але всі були щасливі бачити одне одного живими і здоровими. Всі як один встали на свої коліна і почали молитись, Дані трохи розгубився не кожен день бачиш стільки людей стоячих на колінах. Він відчув себе як ті прихожани в церкві, яких він бачив буквально вчора. Злата ніжно запросила його стати біля неї і він вагаючись схилився на своє коліно, через вплив її чарівності.

Усім прийшлось по душі таке казкове місце біля озера на висоті майже тисяча шістсот метрів, намети вже розкинулись на пагорбку ідеальному для розбиття табору. Хтось розкладав намети, хтось взяв на себе розведення вогню і заготівку хворосту, а хтось взявся за приготування їжі. Злагоджена робота і розуміння в дикій природі основа успіху, або просто гарного відпочинку.

Дані допомагав багатьом підказками, адже він справжній герой гір, ну для своєї групи, і в особливості для Злати. Ця красуня з розкішним каштановим волоссям, сама того не знаючи, змусила його думати лише про неї. Вона справилась зі своїм наметом однією з перших. Дані побачив досвід і завзятість яку вона проявила, йому не могло це несподобатись.

Коли вже стіни льодовикового кару заховали сонце і кинули тінь на щойно розбитий табір біля гірського озера, повітря вже пахло їжею. Такою смачною і заслуженою, після втомленого дня. Вечір став прохолодним, дуже швидко із заходом сонця. Всі постарались одразу ж накинути свої куртки, і по комфортніше вмоститись біля вогню, вибираючи найкраще для себе місце.

Гарячий суп з лапші і м’яса на відкритому вогні був надзвичайно смачним. Злата швиденько налила дві порції такого делікатесу, яким сьогодні мали смакувати туристи, і відправилась на пошуки Дані. Його намет був порожнім, він ще продовжував тягати хворост для вогню, якому судилось сьогодні горіти аж до самого ранку.

- Ти робиш запаси аж до зими? - спитала Злата, тримаючи у своїх тендітних руках мисочки з гарячим супом.

- Ні лише до весни. - жартома відповів він.

- Ну ж бо, він же гарячий, важко тримати!

- Вже йду.

Взявши суп, вони сіли разом на хворост, який тягнув до табору Дані.    

- Спершу треба помолитись! – наполягла Злата.

- А без цього ніяк? - іронічно запитав він.

- Ні! Так ми не поїмо! - заперечила Злата.

Йому навіть сподобалось наполегливість Злати. Вона нагадувала йому маленьку дівчинку, яка навчилась чогось нового і зараз намагається навчити іншого. Впевнено передаючи свої знання, вона подобалась Дані ще більше. 

- Як молитись? Навчиш?   

- Ось так, просто треба закртити очі і говорити те, що саме зараз є на серці. Подякувати за їжу і обов’язково в кінці сказати амінь.

- Амінь? - повторив задумливо Дані.

- Ну все давай, а то застине!

- Давай. – погодився Дані.  

- Господь, я дякую тобі за сьогоднішній чудовий день, який ми провели в цих чудових горах створених твоєю рукою. Дякую за твою присутність, за твій супровід, за твою охорону і за нашого провідника який привів нас до цілі. Дякую за їжу, яку ми маємо цього вечора і особливо за нового друга - амінь.

Злата ліктем штовхнула Дані, і він також ледь чутно промовив – амінь, щоб не образити почуття Злати. Вперше він сказав амінь. Виходить, що я теж молився, подумав він про себе, я погоджуючись із її словами.

Відчуття якогось тепла наповнило його серце, може то присутність Злати, може аромат гарячого супу, але щось тепле відчулося там всередині, досить давно ховаючій холод до всього. В колі цих мирних людей він відчував якісь зміни, зміни які сантиметровими кроками долали його власну вершину невірства. В присутності Злати він відчував почуття дуже приємне, таке схоже на те яке він колись вже переживав. Так просто, так нічого важкого, прості слова які обов’язково мають йти прямо з серця.

Вони смакували їжею дивлячись на зоряне небо, що розкинулось як простирадло. Воно було схоже на мантію астронома, саме того  астронома із загостреним капелюхом, якого часто малюють в дитячих казках.

- Смачно!

- Звісно не твій ранішній шедевр, але ти правий, приємна легка вечеря.

- То які плани на далі? – запитав Дані.

- Зараз буде все вирішуватись.

- Ви отримали перемогу, тепер можна і до дому. – в голосі Дані проблиснула нотка печалі. Він не хотів одразу так швидко втратити друга як швидко і знайшов. Бажаючи, щоб її присутність була довгою, чи не вічною.

- Ну ми йшли не лише через перемогу, нам хотілось в це місце, далеко від всього. Такий спосіб допоміг нам покинути життєвий вантаж вдома, залишити його далеко – далеко, десь там внизу. А здобути перемогу і отримати місце в місіонерській подорожі – просто мотивація, ну і хороший спосіб відпочинку з друзями.

- Що там в Бразилії? – з цікавістю запитав Дані.

- Діти! – Злата знову щиро посміхалась, ховаючись в капюшоні своєї куртки.