II. День другий: Розділ 5

II. День другий: Розділ 5

Ранкове проміння тихенько прокралось до лісового будиночку,  через маленьке вікно біля входу, освітивши його із середини. У повітрі літав дрібний літній порох, який притаманний дерев’яним хатинкам, або хатинкам в яких є дерев’яний інтер’єр. Поєднання ранішнього світла, і дрібних порошинок, що втратили гравітацію у повітрі, створювали атмосферу загадкового ранку.

Проміння почало ніжно торкатись обличчя дівчат, першою кого воно розбудило маминими торканнями, була Злата. Ще трохи зіваючи, Злата відкрила свої очі, дивлячись в гостру дерев’яну стелю, під якою сонячне проміння гралось із порошинками літа.

Трохи полежавши, Злата вирішила підвестись, знаходячись у своєму спальному мішкові, вона була схожа на шовкопряда, що сховався у своєму коконі. Вибравшись зі свого нічного мішка і одягнувшись, вона рушила до дверей, всього лише одним рухом тендітної руки, повністю впустила сонце всередину будинку. Дерев'яні двері відчинились, як ворота казкового міста, перед нею відкрився вид на ранкові Карпати із чистим гірським повітрям, яке наповнило її легені. Зелений ліс дарував свіжість, а лісові птахи поспівували тутешні літні пісні, що чарували слух.

З’явилось бажання нікуди не йти, хотілось залишитись тут навічно, щоб ховаючись у цих чарівних горах, залишитись поза часом, який стримує тебе в невидимих рамках. Вся сила природи наповнює тебе з перших хвилин, коли ти відкрив свої очі, після ночі нема відчуття сонливості і почуття поганого сну. Бадьорість і свіжість насичують тебе з перших подихів, із перших кроків твоє тіло вже знаходиться в стані відпочинку. Нервовий світ залишився десь далеко, настільки, що став непомітним, його навіть не було чутно, лише тишина і спокій, якими наповнюється твоя душа.

- Доброго ранку соню! – привітався Дем’ян зі своєю сестрою.

- Доброго ранку братику!

Дані дивився на Злату, не зводячи з неї своїх очей, одразу ж як вона вийшла на ганок його домівки. “То от який ти - незнайомцю” думала про себе Злата яка зустріла його погляд. Він був без шолому, з бородою і гарними очима, вона лише кивнула йому головою і тихенько сказала:

- Привіт! – трохи засоромивши Дані, який готував їжу.

На що отримала таку ж саму відповідь.

- Привіт!

Дем’ян разом з новим товаришем Дані, сиділи біля вогню і готували сніданок. Дем’ян нарізав овочі для салату, а Дані щось інтенсивно помішував у каструлі, з якої здіймався густий пар. Все це надзвичайно пахло і виглядало занадто мило, як два чоловіки пораються біля плити, яку тут заміняла маленька цегляна піч, працювавша на справжніх дровах.

- Що це ви там робите? – поцікавилась Злата, виловлюючи сачні аромати.

- Щось смачне! – заявив Дем’ян.

Дем’ян спрямував свій погляд на Дані, нарізаючи помідори і запитав:

- Що воно власне буде, таке смачне, а то я до кінця не зрозумів?

- Смачна карпатська страва! – відповів Дані!

- Смачна карпатська страва! – повторив він гучно, щоб Злата почула.

- Зрозуміло! – посміхнулась вона їм.

- Розбуди будь ласка сестер! – попросив Дем’ян.

Злата повернулась до будинку, щоб розбудити своїх сестер, але вони вже самі проснулись від ніжних променів сонця.

- Добрий ранок красуні! Вітаю з перш днем в горах! – голосно вітала вона своїх сестер.

- Будь ласка не кричи! – просила Каріна.

- Привіт живчик! – привіталась Олександра.

- Вставайте, а то проспите увесь похід!

- Що там з Васею? – спитала Олександра.

- Ще не знаю!

Злата схопила власні речі і вибігла з будинку, вона опинилась біля хлопців і спитала про Васю, на що отримала заспокійливу відповідь. Дані на мить забув, що готує, його погляд знову зупинився на Златі, яка була ніжною і чарівною леді з такою ж самою усмішкою. Щось там помішуючи він забув, що саме готує, здається він забув про все, адже перед ним стояла найпрекрасніша дівчина в світі. Чого лише варті її очі і її усмішка, які могли піддатись сумніву, лише з одного питання. "Чи взагалі існують, ще такі прекрасні створіння як вона?"

- Я Злата! – вона протягнула свою руку до Дані.

- Дані! – він простяг їй свою, трохи вимазану руку від готування їжі, що схоже виглядало дуже мило і вона посміхнулась.

- То он який він – “незнайомець в шоломі”!

- Такий як і всі інші!

- Дуже щиро дякую вам за вчорашній подвиг, інакше не скажеш!

- Та нічого особливого! – відсторонювався він від свого доброго вчинку.

- Навпаки - саме особливого! – наполягла Злата.

- Добре, нехай буде так! – погодився він.

- Дані скажіть, куди тут можна піти недалеко, щоб прогулятись лісом?

- Ось так прямо, по стежині, там буде струмочок з чистою гірською водою, біля якого знаходитись одне задоволення!

- Лише ненадовго, скоро сніданок! – зауважив Дем’ян.

- Звісно, я трохи прогуляюсь і все! – Злата втекла до лісу.