Розділ 3

Розділ 3

Місцевий чоловік, який мав проводити групу, по особистих причинах цього не зміг. Тому, вже по прибутті, вони отримали нового провідника, місцевого хлопчину, що знав тутешню гірську місцевість. Схоже дівчатам він сподобався, молодик років двадцяти трьох, неодружений, з карими очима. З таким похід точно обіцяв бути цікавим і незабутнім.

Ноги столичних гостів, не були звиклими до навантажень, які були приготовані для них горами. Хоча гості столиці виявились не такими вже і слабкими, як могло здатись на перший погляд. Попри те, що вони почали підійматись, вони встигали робити історії і фотографії, адже все було таким прекрасним, а такі моменти на думку дівчат, втрачати не можна.

Під розповіді і веселі історії провідника Васі, група здіймалась все вище і вище. Вони лише почали свій підйом, та ноги відчували навантаження, яке буде відчутне протягом всього походу. З кожним кроком вгору, змучувались м’язи, а душа навпаки вивільнялась на волю. Злата була дуже захоплена,  і ніяк не могла намилуватись своїм перебуванням в цьому чудовому місці.

Провідник запропонував відпочити, щоб ноги столичних туристів трохи перепочили і прийшли в себе. Часті перепочинки в горах необхідні, адже ти підіймаєшся і змінюєш висоту. При зміні висоти, змінюється тиск тому, щоб правильно адаптуватись, потрібно робити короткочасні зупинки, стабілізувати кровообіг і частоту серцебиття.

До моменту, коли сонце сховається за вершинами гір, залишилось близько трьох годин. Потрібно пройти ще трохи і можна розбити табір. Схоже, вони трохи не встигали, тому ідея розбити табір на галявині біля дороги, якою вони йшли, здавалась хорошою ідеєю.  

— То може ми зупинимось тут? — поцікавився Дем’ян, думаючи спокійно розбити табір, щоб потім не метушитись поспіхом в сутінках.

— Зараз ми всьо рішимо! — зі смішним, характерним для гуцулів говором, мовив Вася.

Своєю колоритністю їх провідникові не було рівних. Веселий, цікавий, смішний молодик. Який розповідав їм увесь час історії про свій край і особливості їхнього краю, що власне туристам дуже подобалось.

— Наш новий друг такий милий! — Олександра не зводила своїх синіх очей з Васі.

— Його карі оченята, дуже симпатичні! — підтримала свою сестру Каріна.

— Головне, що він знає дорогу! — втрутилась Злата.

— Злата, ти ж на відпочинку! — мовила Каріна.

— Справді сестричко, відпочити перед такою місією — необхідно! — говорила Олександра.

— Подивись яка краса! Тобі варто трохи забути про все! Ти й так змучена, хоча не хочеш цього помічати! — Каріна здавалась напруженою.

— Так! Ви маєте рацію, мені варто відкинути всі думки! — погодилась Злата зі своїми сестрами.

— Чудова ідея! Влаштувати змагання і відпочинок одночасно, цікаво хто прийде першим? — схоже Дем’ян говорив вголос свої думки.

— Надіюсь, що першими будемо ми! — видно, що Злата явно переживала за результат їхнього походу.

— Бог про все попіклується! — голос Каріни звучав впевнено.

— Амінь! — пролунало від Олександри.

Нарешті Вася обглянув галявину і прямував до групи. Знову він хотів видати якусь веселу фразу, щоб справити на дівчат враження своєю харизмою. Один лише крок, невдале просування вперед, по лісовому полі яке вкрито густою травою і нещастя. Ненароком його нога ступила, в невеличку виїмку грунту, яка була схована під густою травою. Сильний крик налякав усіх, всі перелякавшись кинулись до нього. Вася тримався зі всієї сили за свою ногу, скорчившись на землі.

— Як болить – як болить! — зціпивши свої зуби, повторював Вася!

— Де саме болить? — запитав Дем’ян.

— Щиколотка! — Болісно відповів він.

— Це не дуже добре, взагалі недобре, очевидно о розтягнув м’яз!

— А ще гірше – розрив м’яза! — втрутилась Олександра.

— Бідненький! — Злата ледь не розплакалась.

— Що ж робити? — запитував себе Дем’ян.

— Ми не були готові до такого! — Каріна теж розгубилась вслід за братом.

— Боже допоможи нам, прошу Тебе! — нашіптувала Злата.

— Що ж робити? Ми вже далеко від селища, ще й сонце скоро зайде!

— Бідолашний провідник корчився від болю. Справжня іронія, той хто мав проводити і оберігати інших, сам потрапив у халепу. Життя така річ, що будь де і будь коли, може статись щось неприємне навіть, якщо ти професіонал впевнений у своїх силах.

— Боже допоможи будь ласка! — мовив Дем’ян.

Каріна кинулась до своєї аптечки, можливо знайдеться хоч таблетка знеболюючого. Олександра не покидала бідного Васю.

— Якщо стемніє ми будемо в небезпеці, адже ми не знаємо як бути в дикій природі самим. Більше того, йому потрібно в лікарню однозначно. В когось є якісь варіанти або пропозиції? — панікував Дем’ян.

Всі мовчали як один, лише знизуючи плечима від страху і незнання, що ж буде з провідником, їхнім походом і з ними, якщо вони самі залишаться тут.

— Тоді ми змушені всі повертатись вниз, ми повинні доставити його до лікарні. Заишити вас самих я не можу, тому ми всі повертаємось! — наголосив Дем’ян.