I. День перший: Розділ 1

I. День перший: Розділ 1

Ранковий чай з карпатських трав наповнив ароматом маленький затишний дерев’яний будиночок, А — подібної форми. Дах цього будиночку сягав аж до землі, одночасно слугуючи як його покрівлею, так і його стінами. На висоті тисяча чотириста метрів сонце з‘являлось швидше ніж в долині між горами, де частіше всього селились люди.

Однин із законів гір говорить: "вставати раніше за сонце", іншим випадком ти не встигнеш зробити всі заплановані справи, яких тут в горах дуже багато. Потрібен час, щоб опанувати своє тіло, взяти верх над своїм серцем і направити свою душу в правильний потік справ. Ну і звісно найголовніше, не можна пропустити чудесний схід сонця, який тут в Карпатах — особливий.

Пропустити ранішнє сонце живучи в горах, це злочин проти самого себе. Говорять, що: "час лікує рани душі", але цією властивістю володіє сонце. Заходами сонця ми лікуємо своє серце, в якому при останніх променях із за вершин гір далекого горизонту запалюється надія. То світанком, ми лікує нашу душу — народжуючи віру. Віру в те, що сьогодні можна зробити щось важливе, велике, і змінити щось незмінне.

Дані закінчив з приготуванням сніданку на відкритому вогні, аромат смаженої цибулі і овечої бринзі, на смачних шкварочках, міг розбудити навіть справжнього хижака. Повітря було ще прохолодне, адже світанок лише наближався. Передпокій і кухня лісового будиночку пахли не тільки деревом, але і теплим сніданком. День обіцяв бути сонячним, можливо спекотним, але в горах спекота відчувається слабше ніж на рівнині, завдячуючи лісу, який захищає свої володіння і своїх жителів, могутнім зеленим щитом.

Карпатський ліс — є не лише ресурсом для людських потреб, окрасою гір, цінністю народу, надзвичайним місцем відпочинку, але й життям для багатьох мільйонів живих істот. Особлива його цінність у житті, в поєднанні з горами ця суміш стає рятівною для багатьох сердець. Кожен хто хоч раз був у Карпатах, він обов’язково відчув на собі всю силу життя. Яка вирує в повітрі і насичує тебе собою, протягом всього свого перебування тут, високо в горах на одинці з природою.  

Дані смакував сніданком коли горизонт став оранжевим, тоненька лінія відділювала ще темне небо від гірських вершин, так починається день в Карпатах. Дані зробив останній ковток ароматного чаю, накинувши свою куртку він поспішив до свого квадроцикла. Мотор "Yamaha" був надійним другом, ледве чекаючим, щоб скоріше вже залізти на якусь гору і справитись з черговим бездоріжжям.

Сонце от-от мало з’явитись і освітити шлях, по якому Дані мав доїхати до місця де росла маленька темно — синя ягідка, яку місцеві називають — “яфина”. Гуцули говорять про неї як про царицю над всіма іншими ягодами світу. Недарма, ця маленька ягідка внесена всесвітньою організацією охорони здоров’я, до десяти невід’ємних продуктів, які є складовою здорового способу життя людини. Серед всіх лісових ягід саме ця крихітка, несе в собі безліч унікальних властивостей. Ще за старих віків коли гуцули заселили казкові Карпати, вони познайомились з цією “царицею ягід” яка зміцнює зір, відвертає старіння та відновлює клітини організму людини.

Одягнувши шолом, Дані відчув свій шрам, який простягався від потилиці до шиї, таке частенько траплялось. Цей шрам як слід із минулого, час від часу нагадував про себе. Він не хотів цього помічати, і вже довгий час намагався не жити минулим. Єдине, що зараз йому хотілось більше всього — це вже побачити сонце і відправитись в дорогу освітлену його ранковими променями.

Ранішнє сонце співпрацювало з Дані, освітлювавши своїми променями маленькі ягідки. Завдяки його промінню, яке вже освітлювало все навкруг і взялось нагрівати прохолодне ранкове повітря, він не оминав жодного кущика. Маленькі кущики росли на досить крутому схилі у підніжжі полонини. Місце де збирав чорницю Дані, було його улюбленим місцем збору, ще в далекому дитинстві з цим місцем його познайомив дідусь.

Два, десяти літрові пластикові відра, були наповнені чорницею, акуратно складені і прив’язані на багажнику квадроцикла, для доставки в долину села, Дані стер піт з чола і видихнув з полегшенням, тішачись з виконаної місії — під кодовою назвою “яфина”. Сівши перепочити Дані вдивлявся в далекі вершини гір протилежного гірського хребта, які ховались в ранковому тумані. Туман був подібний до солодкої вати, що зачепилась за високі гірські вершини. Могутні дерева лісу були оповиті таємничістю, наче якийсь старий мольфар із самого ранку, взявся варити свій відвар, пар якого повис на гілках смерек.

Милуючись такою красою природи ти відчуваєш щось особливе у своєму внутрішньому чоловікові. Природа змушує відчувати тебе те, що сучасний світ безжально краде у людей – відчуття життя. Перебуваючи довго тет-а-тет з природою,ти починає цікавитись важливими для себе питаннями. Природа підштовхує серце людини на пошук істини. Наштовхує на питання, про які необхідно задуматись і які необхідно вирішити перш за все у своєму серці, а вже потім і у своєму житті. Як сказав Віктор Гюго: “Природа говорить з нами, але ми не вміємо її слухати “. Карпати – це місце яке приваблює мільйони сердець. Карпатські гори як частина великого творива, намагється розповісти людині щось важливе, те про що сучасний світ і його суспільство, воліє мовчати. 

Ось уже три роки Дані слухав природу. Його сусідами були смереки, оспівані піснями красуні, сягаючі неба і рубежів в сотню, а то і більше років, з якими в усіх людей одразу асоціюються саме Карпати. Втікши від людей, не довіряючи їхнім очам, сховавшись в горах від спогадів минулого. Його серце потроху зцілювалось. Воно ще не знайшло своєї цілі, проте тут серед всієї цієї краси, воно знайшло - життя.