Розділ 9. Колекціонер із Левиної Арки

  Полуденне сонце стояло високо над обрієм, заливаючи світлом Левину Арку — місто, не схоже на жодне інше поселення в Тірії.
  Воно не було вибудуване за строгими архітектурними канонами, не мало рівних вулиць і симетричних шпилів. Це величезне місто виросло з хаосу: з уламків затонулих кораблів, решток старих укріплень, морського сміття й вікових руїн.
  Колись покинуті залишки флотилій поступово перетворилися на притулок для корсарів, піратів, торговців і бродяг з усього світу — дике, живе, непокірне місто, яке зневажливо сміялося над порядком і розкішшю столичних міст.
  Порівняно з його грандіозною хаотичністю та розмашистими розмірами Хоельбрак здавався тихим провінційним селом, забутим на околиці світу.
  Вузькі звивисті вулички були вимощені гладким каменем, відполірованим тисячами кроків за десятиліття. У повітрі панувала невгамовна метушня: переклик сотень голосів, дзвін монет у торгових крамницях, скрип корабельних снастей, пронизливі крики морських чайок.
  Вітер ніс із собою різкі, насичені запахи солоної морської води, свіжої й не дуже риби, прянощів, що лоскотали ніс, і густої, приторної смоли — неповторний аромат приморського міста.
  Дівчата крокували багатолюдними вулицями, занурені в атмосферу цього вічно метушливого міста.
Еріда рухалася плавно, майже непомітно для оточення, раз у раз ковзаючи поглядом по натовпу. Вона не пропускала жодного перехожого, жодної підозрілої тіні. Її тіло залишалося напруженим і готовим до дії навіть у цій, на перший погляд, спокійній обстановці. Бетті ж ішла поруч, схилившись над пошарпаною міською картою, вивчаючи маршрути, квартали та розташування місцевих крамниць.
— Завтра пошукаємо того колекціонера, — тихо сказала Страж, не відриваючи очей від карти. — Якщо він погодиться продати нам «Іскру», ми будемо на півдорозі до готової легенди.
Еріда усміхнулася, не переводячи погляду з навколишнього натовпу.
— А якщо не погодиться?
Бетті легко знизала плечима, підвела голову й зустрілася з нею поглядом.
— Тоді вкрадемо.
Розбійниця на мить округлила очі, здивована такою різкою зміною характеру подруги.
— Хто ти і що ти зробила з моєю Бетті?
Та всміхнулася, ховаючи карту в сумку.
— Просто ти на мене погано впливаєш. Навчила дивитися на світ без рожевих окулярів.
Вони обидві засміялися й рушили далі, розчиняючись у натовпі. Неквапом прогулювалися вулицями, оглядали околиці, вдихали солоне повітря й поступово вбирали в себе атмосферу цього гамірного прибережного міста.
  Навколо снували найрізноманітніші люди: нахабні пірати в пошарпаному морському одязі, сувора міська варта, шукачі пригод у найхимернішому спорядженні, торговці з гучними голосами, які пропонували дивини з усіх куточків Тірії. Усюди кипіло життя, яке не знало спокою.
  Проходячи повз групу мандрівних воїнів у майстерно виготовленій,  дивовижній броні, Бетті раптом захоплено вигукнула:
— Оце так обладунки! Такі рідко зустрінеш навіть у нашому Хоельбраку.
Дівчата заглянули до Кварталу Сховищ — довгого підземного залу, де торговці виставляли дивини з усієї Тірії. На полицях і стінах красувалися старовинні знаряддя, рідкісні артефакти, магічні дрібнички та бойове спорядження, зібране з найдальших куточків світу.
  Еріда не могла відвести погляду від кинджалів, викуваних із загадкової темної матерії, поверхня якої поглинала світло, а зазубрені леза виглядали гострішими за бритву. Ідеальні клинки для тихої вбивчої роботи. От тільки ціна на них була непідйомною.
Бетті одразу помітила розчарування в очах подруги. Вона м'яко торкнулася плеча "сестри":
— Ми оновимо твій арсенал, не переживай. Ти давно заслужила нову хорошу зброю.
Покинувши просторі зали Сховищ, дівчата продовжили неквапом оглядати торгові ряди, прискіпливо перебираючи варіанти бойових клинків.
  Різноманіття тут вражало уяву. Скромний ринок Хоельбрака не йшов у жодне порівняння з розкішним вибором Левиної Арки.
  На прилавках сяяли й переливалися десятки різноманітних лез: магічні екземпляри, оповиті ледь помітною імлою давніх чар; грубо викувані мечі з характерними слідами ковальського молота; бойові ножі з почорнілими від часу лезами; зазубрені, наче акулячі зуби, кинджали, всипані мерехтливими магічними кристалами; навіть екзотичні зразки, сплетені з гнучких лоз і міцного деревного волокна. Бетті готова була присягнутися, що бачила зброю у формі дитячих іграшок і музичних інструментів, але вирішила, що це вже якийсь явний абсурд.
  Проходячи повз незліченні ряди, вона раптом вказала на ошатні золотаві кинджали Левиної Варти, прикрашені тонким гравіюванням і розкішним оздобленням.
— Ері, подивися, які гарні! — захоплено вигукнула Бетті. — Добре виглядають. Майже як витвір мистецтва.
Розбійниця лише гидливо скривилася. Зовнішній блиск і багате оздоблення не могли приховати слабкої якості сталі. Така зброя годилася хіба що для парадів і красування перед дзеркалом, але не для справжнього бою. Її уважний погляд ковзнув далі й нарешті зупинився на парі кинджалів із чорного кобальту.
  Вони лежали на щільному темному оксамиті прилавка, і їхні леза наче вбирали сонячне світло, не дозволяючи йому розсіятися. Лише тонкі внутрішні візерунки ледь помітно мерехтіли холодним сталевим блиском.
  Кинджали були простими, але не позбавленими витонченості. Вся їхня краса ховалася у строгій, смертоносній функціональності. Проста металева гарда мала акуратну круглу вирізку, плавно переходячи в широке, ідеально вивірене лезо. Глибока чорна матова сталь здавалася живою: по її поверхні ледь помітно пробігали пульсуючі візерунки, тьмяно спалахуючи від найменшого руху.
  Рукояті були виготовлені з гладкої темної деревини, щільно обмотаної по краях м'якою чорною шкірою для надійного хвату. На кінці кожної рукояті завивався витончений візерунок зі сплетених ліній, схожий на нерозкритий бутон. У його центрі кріпилася маленька кристалічна противага правильної форми, а самий кінчик прикрашав тонкий ланцюжок із мерехтливим темним каменем.
  Ціна на старовинні кобальтові кинджали була чималою, але Бетті не вагалася ані секунди. Вона щедро розплатилася з торговцем, залишивши на прилавку важкий мішечок із золотом. Торговець одразу засяяв усмішкою й розсипався в подяках перед щедрою покупчинею.
  Еріда взяла нові клинки, перевірила їхній баланс і гостроту. На її обличчі мелькнула ледь помітна, але щира усмішка. Обтягнута шкірою рукоять лягла в долоню як влита. Кинджали були ідеально збалансовані, наче їх викували спеціально під її руку. Це була справжня бойова зброя — для тихих ударів і смертельних сутичок, а не порожня парадна дрібничка для красування.
Вечір поволі огортав місто, а сонце, ховаючись за обрієм, розфарбовувало морську гладь золотавими й багряними барвами. Вулиці поступово наповнювалися вечірньою метушнею, і  вогні крамниць та таверн один за одним спалахували вздовж вулиць.
  Дівчата знайшли невелику таверну, що примостилася в корпусі старого розбитого корабля, який, здавалося, глибоко вріс у причал. Повітря тут було зовсім не таким, як у тавернах Хоельбрака.  Тут пахло сіллю, смолою, смаженою рибою й водоростями, нагрітим сонцем деревом та відкритим океаном — усе це разюче відрізнялося від звичного північного повітря, просоченого запахом хвої та крижаною свіжістю.
  Вони замовили вечерю: тарілку смажених креветок у пряному соусі з часником і перцем, від якого щипало губи, а приємне тепло розтікалося по всьому тілу; рибу, запечену з травами, що танула на язиці; та хрусткі кільця кальмара, обваляні в пряних сухарях, які залишали по собі легкий, дражливий післясмак.
Після ситної вечері, потягуючи кухлі гарячого напою з ромом, вони розговорилися з місцевими жителями та моряками. Ті охоче підказали, що під опис асурського колекціонера, який мешкав у Львіновій Арці, цілком підходить Копперкрест — відомий збирач артефактів і старожитностей, чия резиденція стояла у Східному Кварталі міста.
  У таверні гриміла жива музика: дзвеніли струни, лунав свист і дзвінкі голоси. Гості — моряки, мандрівники, купці — сміялися, стукали кухлями й голосно обговорювали свої справи.
  Бетті, зачарована атмосферою, весело пустилася в танок. Вона потягнула за собою Еріду, але та лише скептично похитала головою, відмовляючись приєднатися до веселощів. Однак її ніжка в чобітку тихенько погойдувалася в такт музиці — навіть стримана розбійниця, звикла до суворого життя, не могла повністю встояти перед легкою магією вечірніх веселощів.
  Після ситної вечері й короткого відпочинку дівчата піднялися до орендованої кімнати-каюти, також облаштованої в корабельному стилі. Виснажені довгою мандрівкою та подіями дня, вони швидко занурилися в міцний сон, не знаючи й не підозрюючи, що за ними хтось стежить.
У темряві вузьких провулків Левової Арки дві пари уважних, невсипущих очей пильно стежили за вікнами їхньої каюти, вслухаючись у тихе посапування й запам’ятовуючи кожен їхній рух уві сні.