Глава 8. Приорат Дурманд

  Вони сиділи одна навпроти одної, і Бетті, слухаючи розповідь молодшої "сестри", не вірила власним вухам. Її рот раз у раз прочинявся від подиву, очі ставали круглими, а по спині пробігали мурашки.
  Усе, що розповідала Еріда, звучало як  казка, як давня легенда, яку норни переповідають біля багать зимовими вечорами. Крижані списи, вибухи големів, стіна зі чистого льоду, артилерійські залпи, небо, що тремтіло від драконячого реву... Це було неймовірно — наче старовинна сага з далекого минулого, а не пригода її сестри, що сталася лише тиждень тому.
— І ти просто… видерлася на нього? — перепитала Бетті, коли розповідь урвалася. — На живого, величезного крижаного дракона?
— Ага, — ліниво кивнула Еріда. — Видралася, коли він уже ледве дихав. Але так, видерлася й осідлала.
Бетті похитала головою, не в змозі повірити.
  Їхню розмову перервав гучний звук — низьке, протяжне бурчання, від якого Бетті навіть здригнулася. Воно прокотилося кімнатою, миттю зруйнувавши всю урочистість моменту.
— Ой, ти ж, мабуть, голодна, — схаменулася Бетті. — Зараз щось замовлю в господаря. Судячи з твого вигляду, ти наче тиждень не їла.
— Чотири дні, — поправила Еріда, і в її голосі майнула тінь усмішки. — Але хто рахує.
  Бетті усміхнулася, легенько торкнулася її плеча й миттю спустилася вниз. Повернулася вже за кілька хвилин, несучи дві великі миски димлячого м’ясного рагу по-норнськи — густого, наваристого, з великими шматками оленини, розвареною картоплею та овочами, щедро приправленого травами й перцем та кухлем пряного елю. Пара здіймалася над мисками, і кімнатою поплив такий апетитний запах, що навіть сита Бетті мало не пустила слину.
  Далі вони розмовляли вже з повними ротами, не надто переймаючись ані манерами, ані тихим чавканням. Бетті першою порушила мовчання, з гордістю продемонструвавши свою нову екіпіровку. Вона скинула плащ і повернулася, показуючи обладунок — сяйливий, із бронзовою вставкою у формі ведмедя на грудях.
— Дивись! — Страж випросталася, гордо демонструючи нові обладунки, що м’яко мерехтіли у світлі лампи. — Я тепер не просто Страж. Я — Драконоборець. Ну… майже. Ще вчуся.
— Майже, — усміхнулася Еріда, окинувши її насмішкуватим поглядом. — До мене тобі ще далеко. Як мінімум на одного дракона.
  Вони обидві розреготалися — дзвінко й щиро. Їхній сміх розносився кімнатою, змішуючись із відблисками лампи, і в цю мить вони знову стали тими двома дівчатками, які колись ховалися в снігах, стискаючи одна одній руки.
— А ще — дивись! — Бетті раптом підвелася, відсунула стілець і одним плавним рухом вихопила свій меч. Вона провела рукою над лезом — і по сталі пробігли блакитні іскри, спалахнули язички синього полум’я, мерехтливі й переливчасті, мов зоряне світло, замкнене всередині клинка. Меч загудів, заспівав, наповнивши кімнату м’яким, рівним сяйвом. — Зізнавайся, круто?
— Шикарно, — коротко оцінила Еріда, жуючи. — У мене теж дещо нове.
  Вона відсунула миску, підняла з підлоги плащ і накинула його на плечі. Потім повернулася перед Бетті, демонструючи оновлений обладунок — чорне хутро, здавалося, поглинало світло, не відбиваючи жодного відблиску, наче сама тінь набула форми.
— Теплий. Міцний. Урятував мене від холоду дракона.
— Вражає! — Бетті простягнула руку й провела долонею по хутру. — І що найважливіше, — вона хихикнула, — приховує всі сороміцькі місця!
І знову кімнату наповнив веселий сміх двох дівчат.
— А ти ще мого лука не бачила! — продовжила Бетті, але тут же осіклася, щось пригадавши. — До речі, я дещо навчилася.
  Вона заплющила очі, зосередилася — і в повітрі перед нею спалахнув Спис Правосуддя: довгий, сяйливий, витканий із чистої пульсуючої енергії. Він мерехтів у напівтемряві кімнати, відкидаючи блакитнуваті відблиски на стіни.
Еріда з цікавістю нахилила голову, розглядаючи його.
— Ого… І що з ним робити? — запитала вона.
— Його треба кинути?.. — розгублено відповіла Бетті. Спис замерехтів яскравіше, готовий будь-якої миті зірватися в бік уявного ворога.
— То кинь.
— Куди? Тут небезпечно… Ще таверну спалю.
— Тоді прибери його.
— Точно… Зараз… Е-е… — вона зажмурилася, намагаючись зосередитися, але спис і далі зависав перед нею. — Бйорн казав: «Призови й удар», але не сказав, як його прибрати!
— Ну, — Еріда знизала плечима, ледь помітно всміхнувшись, — якщо так, тоді…
Вона вказала на вікно.
— Гаразд, зараз…
Бетті видихнула, різко смикнула рукою — і спис, зірвавшись із місця, вилетів у відчинене вікно, прочертивши яскраву дугу над темною вулицею.
Знизу негайно долинув крик:
— КІСТКИ ПРЕДКІВ! ЩО ЦЕ, В БІСА, БУЛО!? ГЕЙ, ТАМ, НАГОРІ!  КРИШУ МЕНІ НЕ ЛАМАЙТЕ, ГА?!
— Ой! — Бетті визирнула у вікно. — Перепрошую!
— Пустоголова вівця!..
Еріда коротко хмикнула й похитала головою.
— Ну, хоч у дах, — зауважила вона. — А не в когось.
Вони переглянулися — і знову вибухнули сміхом. Він розносився кімнатою, змішуючись із теплими відблисками лампи, й разом із ним наче розчинялася вся тривога останніх днів.
  Коли сміх стих, Бетті перевела погляд на подругу й раптом помітила, як та насупилася. Еріда, здавалося, про щось замислилася, дивлячись на свої руки.
— Ері, ти чого?
Еріда раптом примружилася, і на її губах заграла  зловісна усмішка.
— Знаєш, — сказала вона, — я тут згадала, як того вечора, коли пішла з міста, раптом виявила, що в мене зникла одна дуже цінна річ.
Бетті злегка почервоніла, намагаючись приховати збентеження, але очі її заметушилися.
— Справді? — перепитала вона, вдаючи здивування. — І що ж це було?
— Ой, не прикидайся, — усміхнулася Еріда. — Ти чудово знаєш. Серце Вогню. Ти його в мене поцупила.
Бетті зам’ялася, ховаючи очі в кухлі.
— А! Ну… це… — вона засовалася на стільці. — Я ж не заради наживи! Це була турбота!
— Турбота? — перепитала Еріда, піднявши брову.
— Ну так! Щоб ти без мене не втекла! — випалила Бетті. — Я просто… не хотіла, щоб ти знову зникла! Страховка, так би мовити.
— Страховка? — Еріда знову підняла брову. — Ти поцупила в мене з сумки один із найважливіших компонентів для Випепелювача, щоб підстрахуватися?
— Але я ж не помилилася, правда? — Бетті хитро всміхнулася. — Ти пішла. А я знала, що повернешся. Принаймні по цю штуку.
Еріда кілька секунд мовчки дивилася на неї. Потім повільно, з почуттям, але без злості, промовила:
— Ти примудрилася обікрасти злодійку. Ловко. Я, зізнаюся, сама не одразу зрозуміла. Гарний хід. Але роль злодійки залиш мені, гаразд?
— Гаразд, залишаю цю роль тобі, — усміхнулася Бетті. — Я ж Драконоборець. Тепер моя справа — вбивати драконів, тож віднині залиш їх мені. До речі, про драконів… Ти казала, що оглядала дракона й знайшла там щось?
  Еріда кивнула й миттю посерйознішала. Вона полізла до своєї сумки і після недовгих пошуків виклала на стіл невеликий уламок льоду. Він пульсував тьмяним синьо-білим світлом. Навіть у теплій кімнаті від нього віяло холодом, і навколо нього на дерев’яній стільниці одразу виступив тонкий шар інею.
  Бетті насупилася, простягнула руку й торкнулася уламка пальцем, та відразу відсмикнула його — холод обпік шкіру так, що на кінчику пальця залишився білий крижаний слід.
— Що це? — запитала вона, розтираючи палець.
— Не знаю напевно, — зізналася Еріда. — Я відчуваю в ньому магію. Сильну. Викривлену. Це не просто шматок льоду. Це… частина дракона.
— Ти хочеш його поглинути? — із неприхованою тривогою запитала Страж.
— Ні, — різко відповіла Еріда. — Минулого разу, коли я спробувала, він мало не вбив мене. Це не та сила, яку можна просто взяти й поглинути.
Бетті перевела погляд з уламка на Ериду, а потім знову на уламок. Усередині неї щось клацнуло.
— Ері… — повільно почала вона. — Пам’ятаєш ті креслення? Там було сказано, що для створення клинка, точніше його руків’я, потрібна есенція великого звіра. Може… може, це вона?
Еріда підняла погляд. В її очах спалахнула іскра розуміння.
— Ти думаєш… це і є та есенція, яка їм потрібна?
— Думаю, так, — кивнула рожевоволоса дівчина. — Це ж не просто лід. У ньому явно таїться сила самого Йормага. Нехай мала, нехай викривлена, але це частина його сутності.
Бетті перевела погляд з уламка на подругу.
— Я, до речі, дещо розвідала, поки тебе не було, — сказала вона. — Мені порадили звернутися до Приорату Дурманд. Там зберігаються давні знання, зокрема про легендарні предмети.
— Тоді треба йти до Приорату Дурманд, — кивнула Еріда. — Треба повністю розшифрувати креслення. Без цього ми не дізнаємося, як створити  Інсинератор.
  Вона обережно сховала уламок у сумку — подалі, за три шари тканини, щоб холод не пробивався назовні. Потім повернулася до "сестри", і голос її став тихішим за потріскування лампи.
— Бетті, — сказала вона, не обертаючись. — Дякую, що чекала.
— Завжди, — тепло відповіла та. — Я завжди чекатиму на тебе. Але краще — бери мене із собою. Домовилися?
— Домовилися! — Еріда всміхнулася. — Відтепер ми тільки разом.