Зелені вогники

   – То гайда влаштуємо майовку! Ви тільки-но погляньте яка краса! – Олена широко махнула рукою аби привернути увагу друзів на захоплюючу подих природу навкруги.

  Мимоволі присутні огорнули поглядом пейзаж, що простягався довкола. Дорога, якою приїхала молодь, перетинала досить широкий став, він темною та трохи мутною дугою зникав вдалині за рогом, а з іншого боку тікав полем назустріч обрію. Вода навіть з відстані здавалася крижаною. Ближче до згину на повороті водойма виглядала тихою заводдю, що спочиває в очереті, але далі, цілком можливо, набувала нових сил і з другим диханням синє-зелена вода розповзалася далі по полях.

  На берегах з обох сторін від ставу на підйомі височіли лісосмуги, темні та щільні, подекуди навіть зловісні, хоча сонце ще яскраво і радісно розливало золоте проміння з чистого яскраво-блакитного неба, проте вже потроху схилялося ближче до землі та готувалося сховатися на відпочинок. На доволі крутих берегах зібралися майже всі представники місцевої флори, від різнокольорових пухнастих кульок низенької конюшини до темно-пурпурової вишуканої люцерни. Від широкого волохатого листя підбілу до стрункого голчастого хвощу. Подекуди серед зеленого розмаїття око висмикувало листячко суниці та навіть залепухи-зав’язки молодих ягідок. Смарагдовий килим з відстанню від води змінювався щільним чагарником, а той, у свою чергу, вже сусідив з деревами та деревовидними кущами ліщини упереміш з аличею.

  І веселе сонечко у купі з лазуровим небом, і запашне різнокольорове різнотрав’я, а головне – автівка, яка так недоречно заглохла і не доїхала лише декілька кілометрів до села. Ще й замариноване м’ясо та ще багато чого смачного, що й так призначалося для відпочинку на природі, наче натякали, що доля сама вирішила, коли і де краще зробити пікнік.

  – «Майовка», – по-доброму передражнив Сашко. Коли Олена опинялася у рідному селі, вона мимоволі переходила на місцеві слівця і навіть не помічала цього. Хлопець посміювався з колоритних «кооперацій», «пужечок» тощо, а його дівчина ніколи на це не ображалася. І зараз у відповідь з посмішкою показала язика. – Що скажете, друзі?

  З’ясувалося, що невеличка компанія цілком не проти такої пригоди, а крім Сашка з Оленою, з ними приїхали їхні друзі: Леся і Микола, який, до речі, і викликався допомогти і відвезти Олену до бабці, аби й самому трохи змінити оточення та відпочити на свята від міста. З собою він прихопив  свою нову дівчину Лесю, заразом, щоби й представити перед друзями. Найбільше несподіваній зупинці радів кудлатий рудий Тарзан, який не міг охопити нечуваної свободи і наразі без зупину носився уздовж берега, ганяв огрядних джмелів і взагалі мав вигляд найщасливішого собаки у світі.

  – А вранці, я з кимось піду до села та викликаю дядька Володю, він подивиться, що з машиною та полагодить. Або відбуксує і полагодить в селі. Але треба йти дуже рано, бо потім нап’ється, – і зі сміхом молодь почала підготовку до незапланованої ночівлі на свіжому повітрі.

  За балачками та роботою непомітно схлинув за обрій і час разом із сонцем. По воді пливли блискучі відблиски вечірніх променів. Дрова назбирали з запасом, добре що дефіциту у цій сировині не буває, коли поруч майже маленький ліс. З машини принесли ряднюхи та спальники, м’ясо, канапки й овочі, що далекоглядно привезли з собою. Запалене багаття затишно потріскувало і сипало святковими іскрами, дівчата заварили каву, компанія сіла навколо багаття, та тихенько балакали між собою в очікуванні, коли зчухне вогонь до потрібної для шашлику кондиції.

  Коли Микола охайно розкладав шампури на саморобному з зібраних камінчиків мангалі, а дівчата готували все для знатної вечері – розподіляли по одноразових тарілках огірки з помідорами та невибагливу закуску, Сашко боковим зором помітив невеличкий зеленкуватий спалах серед дерев, які вже майже цілковито огорнулися темрявою. Він швидко повернув голову і став пильно придивлятися у непроглядну ніч, що вже влаштувалася у підніжжя дерев, хоча полями та на березі ще тільки-но сутеніло. Тарзан, що вже тихенько дрімав коло хазяїна, також миттєво підняв голову, нагострив вуха та приглушено рикнув.

   Решта певна річ вловили цей виразний та раптовий рух і прослідкували очами у напрямку пильного погляду хлопця, який навіть забувся моргати.

  – Сань, ти чого? – Микола порушив раптову тишу.

  – Та ніби щось блимнуло там, між дерев. Якийсь зелений спалах, – компанія натужно намагалася роздивитися хоч щось, але крім дерев, кущів і темряви, що вмощувалася поміж ними, нічого іншого не було видно.

  – Певно здалося.

  – Може світляк? – дівчата з занепокоєнням ще вдивлялися вбік лісосмуги, яка кожної хвилини набувала все більш зловісного вигляду.

  – Якщо тільки розміром з Тарзана, – Сашко спробував невимушено віджартуватися та з напускним байдужим виглядом відсьорбнув кави.

  – До речі пес також щось почуяв, – Оленка боязко продовжувала дивитися між дерев.

  – Та годі вам, нумо їсти, – Микола дуже вчасно розрядив обстановку і майстерно відволік присутніх запашним соковитим м’ясцем. Навіть Тарзан геть втратив цікавість до лісосмуги, і намахував хвостом, щоби випросити шматочок і собі, з такою силою, що ледь не збив з ніг Лесю, яка потягнулася за своєю порцією.

***

    Він і сам толком не розумів, чого саме прокинувся. Сон раптово зняло як рукою, ще й пес поруч знову насторожився та тихенько порикував.