Глава 15

Після того, як замкнулася у своїй кімнаті, я більше не виходжу. Та мене й не турбують. Розклавши свої речі, озираюся. Мені здається, їх у мене поменшало, ніж було, коли я приїхала. Це через те, що я викинула деякі речі, тому що вони стали мені великі? Чи мої сусідки вирішили, що їм мої сукні підійдуть більше? Ще є третій варіант: я просто поспіхом забула їх. І не обов'язково думати, що інші такі погані та їх у мене вкрали. Думаю, так і є. Важко зітхнувши, сідаю на ліжко. В ідеалі, мені потрібно вийти, знайти свою команду, потоваришувати з ними. На слові “потоваришувати” кривлюсь.

 !Не хочу! Не буду!”,  — стукаю руками по ліжку, кричачи про себе.

 Але вони навряд чи зроблять перший крок, отже, я повинна бути розумнішою!

 Погляд сам собою падає на манекен, якого я вбрала у свою рожеву сукню. Викинути його в мене руки не піднялися. Не знаю чому. Тому вирішила залишити сукню як нагадування про те, що сталося. Просто новий вид тортур для себе вигадала. Манекен встановлений так, що я з будь-якої точки кімнати побачу. А ще мені починає здаватися, що сам манекен стежить за мною. Особливо зараз, коли я одягнула його, він став куди жахливішим. Бр-р-р! Сама собі вигадала, сама злякалася.

 Намагаючись відволіктися і не думати про погане, беру книгу з різновидів трав.

 Так, думки про те, що я повинна налаштувати мости з хлопцями, відштовхую на задній план, як і страх перед тим, що манекен дуже схожий на живого.

 Я, по правді сказати, чекала, що хлопці першими постукають у мої двері. Хоча б для того, щоб покликати на пари, бо ж понеділок. Але мене не турбували.

 Може, ректор дав час відпочити? Якщо це так, отже, мені передбачені деякі потурання? Знаю, що надто нахабнію, але ж можна хоч разочок помріяти?

Я не втрачаю позитиву до наступного дня. До того моменту, як побачила свій розклад.

 Мене шкодувати не збираються — це факт. І чим швидше я його прийму, тим краще. Але! Ректор, чи той, хто погоджував цей розклад, не замислювалися, коли мені відпочивати?! Вони пари навіть у вихідні поставили. І це пів дня тренувань, пів дня факультативи. У будні я ходжу на пари, причому навіть не свої, тобто не тільки лікарів.

 Монстрологія, бестіологія, отрути, алхімія! І це крім історії, вищого числення та купи інших непрофільних предметів. Філософія! У п'ятницю, наприкінці дня. Я, здається, знайшла час, коли зможу відпочити. А, є ще медитація у середу.

 — Це жарт? — здіймаю невдоволений і водночас переляканий погляд на дракона із моєї команди, ім'я якого я так і не дізналася. 

 Він криво усміхається.

 — Це плата за те, що тебе перевели одразу на другий курс. Через два місяці ти зобов'язана скласти усі іспити за перший курс. Ще за місяць — за перший семестр другого курсу. І, судячи з твого розкладу, потурань тобі робити не збираються.

 — Але ж це нереально! — обурено дивлюся на свій розклад.

 — Фізична підготовка? — знову дивлюсь на дракона. — Кожен день?!

 — Твій розклад — не моя турбота, — знизує він плечима. — Не подобається — ти завжди можеш…

 Я затамовую подих і з надією починаю чекати, що скаже хлопець навпроти. Я знаю, що це можна виправити. Це ж неможливо все встигнути!

 — Ти завжди можеш забрати свої документи та перевестись, — закінчує він.

 Я здуваюся. Мда. Порадник із нього ще гірший, ніж із Міари найкраща подруга. Знову дивлюся на розклад. Я зараз заплачу.

 — І це було б найкращим рішенням для тебе, — каже дракон.

Дивлюся на нього, не розуміючи, до чого він веде. Це він через мою зайву вагу так каже?

 — Ти слабка.

 Його слова одночасно заморожують усе всередині мене розумінням його правоти та хвилею гніву. І останній затоплює мене, змушуючи підняти голову вище і розправити плечі.

 — Тож раджу тобі навіть не намагатися. Це не те місце, де ти маєш бути, — продовжує хлопець.

 І він має рацію. Як би не сумно це усвідомлювати, має рацію у всьому. Але всупереч усьому мені не хочеться йому цього показувати. Я шалено хочу довести протилежне! Довести собі, що я впораюся! Зможу все! Саме тому я усміхаюся хлопцю у відповідь.

 — Я візьму твою пораду до уваги, — говорю йому і мовчки зачиняю двері перед його носом.

 Він мене розлютив! Дивлюсь на манекен.

 — Я не слабка, — кажу йому.

 У мене настільки розігралася уява, що здалося, наче манекен засумнівався у моїх словах.

 Тупнувши ногою, хапаю свою сумку. Мені потрібні підручники. Багато! Відчинивши двері, не звертаючи уваги на хлопців (вони зі мною не вітаються, чому я маю?), йду до бібліотеки.

 Підручники, нова форма. Мапа Академії. Артефакт для прискорення, артефакт із порталом. Гаразд, останні два артефакти доступні мені лише у мріях. Користуватись порталами в Академії заборонено. А артефакт для прискорення не пройшов перевірку і тепер вважається забороненим і небезпечним. Загалом, ним теж не можна користуватися. Тож роблю, як і раніше: все сама, своїми ніжками.

 Чи є плюси у всій цій ситуації? Зараз я їх не бачу. Тому що зла і засмучена. Але, певна, вони є! Щонайменше, я буду дуже розумною. Якщо виживу. Так, відкинути сумніви! Все зі мною буде добре.