3

Відразу серце зрадницьки тьохнуло і боляче занило. Як і всі жінки Зоя давно вже мріяла про свою дитинку. Однак не судилося. Не зважаючи на звертання по допомогу до численних лікарів, знахарів і ворожок вона так і не змогла завагітніти. Всюди, всі фахівці, безпорадно розводили руками кажучи, що у неї все гаразд зі здоров’ям. Та всі надії й сподівання дати життя своїй кровинці  виявилися марними. Саме через це вони й розлучилися з чоловіком кілька років тому.

Труснувши головою жінка з зусиллям прогнала ці гіркі думки. Не можна було піддаватися відчаю, котрий потім легко міг перетворитися на глибоку депресію. Треба було взяти себе в руки інакше сльози самі потечуть по обличчю і розпочнеться справжня істерика. А це вона могла дозволити собі тільки на самоті, щоб ніхто не бачив і не чув її горя. В холодній пустій квартирі зануривши обличчя в подушку проридати не одну ніч підряд.

Щоб відволіктися від невеселих роздумів Зоя завела розмову з дівчинкою. Мала виявилася доволі кмітливою, приязною й говіркою дитиною. Нетривалої дороги до затишної кав’ярні їм вистачило що стати добрими подружками, а жінці дізналася чимало подробиць з життя малої. Єдине що залишилося нерозгаданою загадкою для Зої це чому дитина не згадує про свою маму.

Вискнувши гальмами позашляховик зупинився біля невеличкої кав’ярні на околиці містечка. Коли вони вибралися з машини сталася дивовижа. Софійка раптом потягнулася до Зої і жінка у відповідь інстинктивно підхопила малу й притисла до своїх грудей. Дівчинка обвилась рученятками навколо її шиї, від неї повіяло таким теплом та затишком, що у Зої подих перехопило від хвилювання.

В кав’ярню вони увійшли мов справжня сім’я. Костянтин замовив легку вечерю і тільки коли всі вмостилися за столом жінці відкрили один маленький секретик. Виявилося, що у чоловіка саме в цей день свято, його уродини. Привітавши іменинника, розгублена Зоя виголосила на його честь коротку здравицю, зі здивуванням відзначаючи як її прості побажання щиро зворушили Костянтина.

За частуваннями, розмовами й жартами незчулися як пролетіло кілька годин. Отямилися коли вечірні сутінки вже спустилися на місто. Час був пізній і захоплені спілкуванням Костя та Зоя й не примітили коли дівчинка заснула. Зручно примостившись у жінки на колінах мала мирно сопіла пригорнувшись до неї як до рідної матері.

Костянтин безпорадно дивився на цю картину вочевидь не знаючи що йому вдіяти дальше. Зоя заспокійливо всміхнулась йому і запропонувала:

– Не хвилюйтеся. Давайте я допоможу вам відвезти дівчинку додому. – І спохватившись додала: – Якщо не буде проблем з вашою дружиною.

Очі чоловіка наповнились сумом і він ледь чутно відповів:

– Не переймайтеся, проблем не буде. У мене немає дружини. Вона померла коли Софійці було два рочки.

Всю дорогу до дому Костянтина вони мовчали. Він був зосереджений на дорозі, вона тулила до себе сплячу дитину. В дворі свого будинку чоловік хотів забрати доньку до себе на руки, та жінка своїм рішучим видом переконала його, що цього робити не варто, що краще не будити маленьку, що вона в змозі сама віднести дитину в квартиру і вкласти її в ліжечко.

Костя не став заперечувати. Він поставив на сигналізацію свого позашляховика і провів Зою, з сонною дівчинкою у неї на руках, в свою квартиру. Там жінка пройшла в дитячу, а чоловік скинувши піджак направився до бару. Коли вона повернулася він стояв з бокалом коньяку та відсутнім поглядом дивився крізь вікно на нічне місто.

– Я піду, – тихо мовила Зоя.

Костянтин стрепенувся вириваючись з чіпких пазурів власних думок і повернувшись до жінки заперечив:

– Куди ви підете? Надворі ніч, а я уже випив і за кермо не сяду.

– Пусте. Останні «маршрутки» ще їздять.

Чоловік поставив бокал, підійшов до неї, взяв за руку й тремтливим голосом заблагав:

– Не йди… Залишися… Ти нам дуже потрібна… Побудь зі мною цей вечір… Просто посидь поряд…

Ошелешена такою поведінкою Костянтина Зоя не змогла відмовити його проханню. Вона залишилася. Він налив їй коньяку. Вони всілися на канапі і почалася довга, задушевна бесіда. Більше говорив чоловік. Розказував про своє минуле життя. Як в юності закохався в одну дівчину. Як потім побрався. Як разом започатковували спільний бізнес. Як довго чекали на народження дитини. Як потім раділи появі Софійки.

А потім була біль від втрати дружини, котра загинула в автокатастрофі. Були нескінченні дні й ночі в тузі за коханою. Був відчай і спустошення. Та він віднайшов в собі сили повернутися до звичного життя, адже на руках залишилася маленька донечка. От тільки заміну колишній судженій знайти не вдалось. Не те щоб чоловік абсолютно перестав цікавитися красивою статтю. Просто Софійка не сприймала чужих жінок і варто було з’явитися хоч одній з його подруг в їхній квартирі, як влаштовувала дикі істерики.

Чому маленька так поводилася чоловік не знав. Чи то не могла забути свою рідну маму, чи це буїв своєрідний психологічний захист від її втрати, чи давалися взнаки впертий та імпульсивний характер що передався від батька. Костянтин цього не відав. Та реакція дівчинки була такою бурхливою, що вона не дозволила йому навіть найняти няньку для неї. Змушений змиритися з такою поведінкою донечки чоловік практично перестав спілкуватися з представниками жіноцтва й весь свій вільний час приділяв їй. Сьогодні ж був просто ошелешений тим як маленька сприйняла жінку. Це виглядало так незвично, наче Зоя була не абсолютно чужою й сторонньою людиною, а кимось дорогим та близьким.