2

Однак з наближенням вечора Зоя хвилювалася все більше й більше. Вона зі зростаючою нетерплячістю чекала на закінчення робочого дня. Була неуважна з покупцями. Плуталась в товарах, що продавала. Помилялась при підрахунку виторгу. Робила інші, не властиві їй раніше, упущення. Всі думки жінки були чомусь зайняті не працею, а майбутньою зустріччю з Костянтином.

Коли робочий день наблизився до завершення, Зоя була першою з продавчинь, хто кинувся знімати аптекарську уніформу. Її одяг хоч і просох, та вигляд мав неприглядний. Це неабияк засмутило жінку. Вона подумала, що перед відвідуванням кафе доведеться ще заскочити додому, що б переодягнутися. А як на це відреагує Костянтин? Треба ж було домовитися на пізніший час, що б вона встигла все це зробити – картала себе жінка. От нетямуща й недогадлива дурепа.

Та зарадити цьому було вже пізно. Зоя вийшла на вулицю і побачила біля аптеки знайомий позашляховик. З нього вискочив Костянтин. Галантно відчинивши перед нею дверцята машини він приязно всміхнувся й люб’язно поцікавився:

– Куди поїдемо?

Жінка знічено опустила очі і тихо відповіла:

– Мабуть додому. Мені треба переодягнутися.

Чоловік ляснув себе долонею по чолі і винуватим тоном промовив:

– Вибачте, я й забув, що вранці забруднив ваш одяг. Нічого. Зараз виправимо цю провину.

Загарчавши потужним двигуном позашляховик прудко рвонув з місця. Кілька кварталів і вони зупинилися біля модної в їх місті крамниці одягу. Костянтин не говорячи й слова зник за її дверима, а коли кілька хвилин повернувся то в руках тримав великий пакунок. Віддавши його жінці він лукаво підморгнув й весело сказав:

– Оце буде невеличка компенсація я вранішній інцидент.

Зоя заглянула в пакунок і ледь не скрикнула від здивування. В пакунку був одяг. Дорога кофтинка, про яку вона так давно мріяла, фірмові джинси, красиві туфельки й вишукана ажурна білизна. Вражена таким щедрим подарунком ненавмисного кривдника жінка й слова промовити не могла. А він бачачи її ошелешеність швидко додав:

– Підбирав на око все, але здається з розмірами не помилився. Зараз ми ще заскочимо в одне місце, там ви зможете переодягнутися, а вже потім і в кав’ярню.

Зоя тільки те й змогла, що згідливо кивнути головою у відповідь. Звісно, як порядна жінка, вона б мала відмовитися від такого дорогого сюрпризу малознайомого мужчини. Та молодичка відчувала, що Костя зробив його від душі, щиро, без будь-якого підтексту. Тож без будь яких вагань і заперечень жінка прийняла подарований одяг.

Вони знову вирушили в дорогу і хвилин за тридцять, на чималеньке здивування Зої, зупинилися біля дитячого садочка. Там жінка переодягнулася, а коли, у всьому новому, повернулася до машини побачила Костянтина з маленькою дівчинкою на руках. Лагідно посміхнувшись дитині чолов’яга з особливою ніжністю промовив:

– Софійка, познайомся. Це тітка Зоя. Вона сьогодні буде вечеряти з нами.

Дівчинці було не більше п’яти рочків. Навіть з першого погляду можна було помітити схожість їхніх рис облич. Ті ж карі очі, форма носика, вигнуті дугою брови і підняті кінчики вуст. Маля привіталося і Зоя відзначила, що навіть нотки голосу нагадують Костянтинові. Сумнівів не залишалося дівчинка – донька чоловіка.