Макар завис посеред хмар. Довкола нього не було нічого, окрім безкрайнього вільного простору. Невагомі, неначе вата, хмари неспішно пропливали поруч. Над головою розкинулось темне небо, всіяне дрібними зорями, з неймовірно великим повним місяцем, що ніби прожектор сяяв на небі, відкидаючи на хмарах химерні мерехтливі тіні.
Прислухавшись до дивних звуків, Макар опустив голову вниз, побачивши нічне місто з висоти пташиного польоту. Воно видавалося іграшковим, начебто створена рукою талановитого майстра копія, що повторює оригінал до найменших дрібниць. Нічне місто, поцятковане вогниками ліхтарів, було схоже на різдвяну гірлянду, яку витягли з коробки перед Різдвом, та ще не до кінця розплутали.
Заворожений чарівним видовищем, Макар на мить забув, що висить у повітрі високо над землею. Та до тями його привела ворона, що пролетіла просто перед самим обличчям, здивовано каркнувши. Схоже, птаха зовсім не очікувала зустріти тут людину.
Усміхнувшись услід вороні, став плавно спускатися до міста. Останні кілька місяців йому часто снився сон, у якому він ось так висів у повітрі, високо над землею. Вперше це сильно налякало Макара, та як тільки він зрозумів, що це всього лише сон, перше потрясіння спало і на зміну йому прийшла цікавість. Макар узявся вчитися літати, це виявилося нескладно, варто йому було лише побажати піднятися вгору – і він піднімався, захотів опуститись – і опускався. І вже зовсім скоро Макар літав небом як справжній Пітер Пен, залишаючи по собі лише голубуватий шлейф, що швидко танув.
Проте до сьогодні він ще жодного разу не спускався до міста. Зависнувши над самим містом, Макар став уважно придивлятись до сплячих будівель. Хоч година була пізня, та в деяких вікнах все ще горіло світло. Місто ніколи по-справжньому не спить, і зараз Макар у цьому переконався. Пролітаючи над будинками, він спускався дедалі нижче, поки не завис усього за метр над землею, перед якимсь офісом із дзеркальними вікнами.
Поглянувши на своє відображення, Макар мало не закричав, злякавшись, не впізнав себе одразу. Та й як тут впізнати, зараз він був зовсім іншим, окрім того що сяяв м’яким голубим сяйвом і, здається, був напівпрозорим як примара. Зараз він видавався більш кремезним і неначе вищим, одягнений у чорний плащ, поли якого розвівалися за спиною. Та найдивнішим в усьому цьому було навіть не це, а те, як Макар дивився на себе. Точніше, як він взагалі міг щось бачити, зважаючи на те, що його повіки були міцно стиснуті і здавалося, неначе він зараз солодко спить.
Розглядаючи своє відображення, Макар не одразу помітив старого чоловіка, що стояв поряд і дивився на нього. Старий був схожий на професора, у строгому сірому костюмі, капелюсі, з палицею, на яку опирався. Радше відчувши, ніж побачивши старого, Макар на мить подумав, що той зараз почне кричати, злякавшись його вигляду. Та старий стояв незворушно і дивився неначе з якоюсь насмішкою.
«Точно, це ж лише сон, чого йому мене лякатись», – подумав Макар, підлітаючи ближче до незнайомця.
– Тобі краще поспішити, якщо хочеш їх урятувати, – промовив старий, розвернувся і покрокував далі вулицею, залишивши розгубленого Макара самого.
Макар не розумів, що означали слова старого, та вирішив: якщо це сон, то тут усе можливе. Тож парубок продовжив свій політ нічними вулицями міста. Та в якийсь момент повз нього майнув холодний порив вітру, неначе привертаючи його увагу до чогось. Макар не став відволікатись на вітер, та й хто б узагалі на таке відволікався. Але черговий порив вітру не просто зупинив його, а й завертів у невеличкому торнадо, відпустивши лише біля брами лікарні. Такі погодні вибрики навіть налякали Макара, і він напружено озирався, очікуючи чергового вітряного нападу. Та все довкола було спокійно, тільки десь далеко лунав плач немовлят. Цей плач був сповнений страху, що пронизував до кісток, настільки сильно, що парубок забув про дивний вітер і полинув на звук.
Варто було зосередитись, і Макар уже точно знав, звідки лунає плач, звук доносився з будівлі лікарні. Не задумуючись, він поспішив на допомогу, пролетівши крізь стіну так, неначе вона була лише міражем. Вже в коридорі лікарні Макар здивовано оглянувся на стіну, та часу на роздуми не було, тут, усередині будівлі, плач немовлят лунав ще гучніше. Макар більше не зважав на стіни й інші перешкоди, а просто пролітав крізь них, дивуючись тільки, який йому незвичайний сон приснився.
Пролетівши два поверхи наскрізь і кілька пустих палат, Макар опинився в північному крилі, яке тільки недавно добудували і ще не встигли завершити ремонт. Тож тут усе було як у якомусь фільмі жахів: гнітюча напівтемрява, обдерті стіни, будівельне сміття, що валялося повсюди, а подекуди було звалене на невеликі купи, і безліч напівпрозорої клейонки, що звисала просто зі стелі, закриваючи собою дверні отвори і вікна.
На одній з таких клейонок Макар помітив яскраво-червоний розчерк, дуже схожий на кров. Що це насправді, Макар не став виясняти і поспішив до немовлят, що плакали вже зовсім поруч. Пройшовши крізь чергову стіну, він опинився в просторій кімнаті, у кутку якої на невеличкому столику лежали два згортки, що не переставали плакати.
Макар уже хотів підлетіти до малюків, та почув з іншого кутка кімнати досить неприємні, схожі на плямкання звуки, які він так старанно намагався забути. Повернувши голову в той бік, ще не бачачи, Макар уже знав, що там буде, і не помилився. Дві з виду молоді дівчини з довгим, колись заплетеним, та тепер скуйовдженим волоссям схилились над чоловічим тілом і рвали його на шматки своїми страхітливими кігтями.
«Мабуть, це санітар чи черговий лікар», – промайнула в нього думка, поки він спостерігав за трапезою двох мавок, от тільки не зрозуміло, що вони роблять тут посеред міста, так далеко від свого лісу. Та довго обдумувати це в Макара не вийшло – одна з мавок помітила його і, випроставшись, почала наближатися. Мавка намагалась видаватися звабливою, усміхалася, підманюючи підійти. Та насправді вигляд це мало страхітливий, зважаючи на те, що вся вона була вкрита свіжою кров’ю попередньої жертви.