Розділ 39

Життя суцільне плетиво. Пов’язує всіх нитками взаємодій. Стільки долей переплітає разом. З якою метою? Якщо щось чи хтось тебе не відпускає, чи означає це що воно «твоє»? Всім серцем, душею та сутністю «твоє»?!

Женя не могла припинити всміхатися до себе. У неї наче відкрилося друге дихання.  Якось легко вона здалася, відпустила того, хто небайдужий. Варто було перепонам стати на їх шляху — вона здалася. Зовсім не схоже на неї.

Вона повернулася до гуртожитку, попередньо зайшовши до магазину. У неї був піднесений настрій, планувала приготувати щось смачненьке. Женя відчинила двері своїм ключем. Здивувалася, що вони замкнені. Іра зазвичай в цей час вдома.

Пройшла всередину, увімкнула світла. Зняла верхній одяг і заходилася розбирати пакети.

— А, це ти,  — хрипло прозвучало позаду. Женя жахнулася, різко повернулася. На ліжку сиділа Іра.

—  Іро, ти в нормі? — підійшла Женя й опустилася поряд на стілець. Дівчина і справді мала кепський вигляд: червоні очі, бліде обличчя.

— Прихворіла, — згаслим голосом промовила та. Вона піднялася,  підійшла до столу та заходилася заливати окропом ліки, але зрештою лишила чайник і присіла на стільчик. Женя підійшла й допомогла залити порошок водою.

— Може до лікаря? Впевнена, що нічого страшного? — бурмотіла Женя. Вона щиро хвилювалася за стан сусідки.

— Все нормально, але… Я мала завтра проводити заняття для дітей. Тепер не зможу.

 — Хочеш допоможу?

  — Ти? — здивовано підняла брови Іра. — А як же твоя робота?

— Немає, я тепер вільна птаха. Збираюся  повернутися додому. Немає мені чого тут робити, — підбадьорено відповіла Женя. Голос тремтів, але вона мала зробити крок, щоб змінити своє життя. — Якщо треба — можу допомогти?

— Це було б чудово. Я зателефоную організатору, вона тебе зустріне і все пояснить, — зраділа Іра.

Женя поняття не мала, що за заняття, що треба робити. Без зайвої думки погодилася, щоб підтримати сусідку.

Вечір дівчата провели за переглядом популярного серіалу. Дивним чином атмосфера між ними змінилася на дружню. Женя все міркувала про найближчі тижні. Вона не могла збагнути з чого почати зміни. Вирішила вранці сходити до «Барви» за своїми документами. У цій справі потрібно було поставити жирну крапку. Замкнути двері назавжди без можливості повернення.

Вперше Женя прокинулася спозаранку по власній волі. Їй хотілося повернути ритуал з ранковим тренуванням. Одягнувшись у спортивну форму, вона пішла в зал. Кілька тижнів вона зловживала звільненням від режиму. Тепер її м’язи нили при найменшому навантаженні. Втім Женя вирішила спростити тренування.  Після легкої розминки настрій став ще кращим.

— Ти ж підеш сьогодні в дитячий будинок? — поцікавилася Іра, коли Женя повернулася з залу. Та сиділа на ліжку з ногами та пила гарячий напій з ароматом лимону. Женя припустила що це протигрипозний засіб.

— Куди? — перепитала Женя. Невже їй не почулося.

—  Святошинський дитячий будинок, — спокійно повторила Іра. — Я проводжу хореографічні заняття для підлітків.

— Безкоштовно?

— Так, — Ірина допила свої ліки, піднялася з ліжка. На ходу взуваючись, поспішила до столу. — Я сама певний час там жила.

— Серйозно? — Женя відчула ком у горлі від спогадів. Колись і їй довелося відвідати подібний заклад. Навіть прожити там кілька місяців.

— Так. Мої батьки розлучилися, я залишилася з татком-алкоголіком. Мама була за кордоном, коли він п’яний розбився на автомобілі. Тому мене відправили в притулок, поки не з’явилася матуся, — на диво спокійно, байдуже розповідала Іра.

Женя й не уявляла настільки схожими вони були з нею. Виявилося їм є про що поговорити.

— Добре, я піду, — кивнула Женя. — Ти ж попередила про заміну?

— Так, я написала повідомлення. Тебе зустріне організаторка Віталіна. Номер надішлю есемескою.

Наступні кілька годин Іра розповідала Жені про хід занять. Показувала рухи, які підготувала для постановки вистави.  Час минув непомітно. Зібравшись, Женя поквапилася до кафе за паперами.

Вона неабияк хвилювалася. Сама тільки вчиться, а тепер повинна навчити інших. Ніколи не мала справу з учнями. Коли спостерігала за роботою бабусі, завжди дивувалася як легко вона знаходить з ними спільну мову. Женя ж важко йде на контакт. Лишалося сподіватися на успіх. Адже її так захопив сам танець, який Іра поставила для дітей.

У кафе все здавалося колишнім, крім яскравих фотозон, що посезонно змінювалися.  Женя постояла трішки на порозі, пригадуючи як вперше прийшла сюди. З цим місцем її пов'язує багато спогадів,  а головне людей, які стали близькими. Дімка завжди підіймав настрій своїми експериментами з напоями, які готував для всіх працівників. Олена Дмитрівна, хоч їхні стосунки зіпсувалися майже відразу, завжди давала слушні поради. Крім тих, що стосувалися її племінника.

 — Женько,— дзвінко прозвучало з-за барної стійки. Дімка кинувся її обіймати — Яка зустріч! Ти в гості?

— Майже, — прийняла теплі обійми дівчина. — За документами.

— І все?

— І за кавою, звичайно ж, — засміялася Женя. — Приготуєш мені свою фірмову з собою?

— Ще питаєш! — підморгнув Дімка і поспішив зайняти своє робоче місце та виконати замовлення.

Женя тим часом пішла до кабінету Олени Дмитрівни. Перед дверима трішки зам’ялася. Як вона дивитиметься їй у вічі після всього, що сказала. Втім, це їй має бути соромно!

Женя без стуку увійшла всередину. Адміністраторка сиділа за своїм столом. Повільно підняла очі на дівчину. На її вустах на кілька секунд блимнула усмішка, яка змінилася гримасою.

— Які люди! — першою озвалася Олена Дмитрівна. — За паперами прийшла?! Проходь!

Жінка почала копирсатися у стосі аркушів, що лежали край столу. Женя пройшла і зупинилася біля столу. Роззирнулася довкола. Нічого не змінилося. Все ті ж холодні стіни, як і погляд адміністраторки.

— Нарешті, — вигукнула жінка. Подала Жені теку жовтого кольору. Та потягнулася за нею. На мить їх погляди зустрілися. Женя сміливо дивилася  в очі жінки. Як тільки насмілилася.