Розділ 37

Женя довго блукала містом. Не хотілося повертатися у гуртожиток. Там вона почувалася чужою. Наче біла ворона серед чорних, адже всі мали схоже заняття, яке різнилося від її. Всі вчилися в академії, а вона – намагалася туди влізти. Наче в тісний транспорт, що везе до кінцевої зупинки.

Тепер Євгенії здавалося, що її заняття було безглуздим. Марно вона намагається достукатися у забиті цвяхами двері. Тренування більше не приносили бувалого задоволення, стали звичайним пунктом у щоденному розкладі.

Тільки тепер вона згадала про  втрачену можливість. Можливо краще було б, якби вона послухала бабусю і вступила в інститут на психолога. Та й зараз, мабуть, не пізно.

Марно вона сподівалася, що зможе досягти того, чого не зміг ніхто до неї. Світ не перекроїти під себе. Вперше вона пошкодувала, що послухала Богдана і лишилася у столиці. Ризикнувши, втратила спокій і мрію. Втратила себе, занурюючись в його світ з головою. До чого це призвело? Суцільне розчарування.

Ближче до вечора їй зателефонувала Олена Дмитрівна. Повідомила, що з радістю підписала її заяву. Тож вона може прийти, щоб забрати свої документи й розрахунок.

Це був найкращий фінал, який тільки міг бути. Женя боялася, що жінка змусить її відпрацьовувати й мучитиме надалі. Та все склалося найкращим чином.

З пошуком роботи вона вирішила не поспішати. Женя відчувала, що заплуталася. Якби її запитали чого вона зараз хоче, вона б не змогла відповісти. Сама не знала. Її орієнтири з появою в житті Богдана збилися. Раніше вона жила лише мрією про сцену. Відколи він з’явився, думки наповнювалися спільними спогадами, планами. Але не у всіх стосунки складаються гладко. Їх історія, як в жанрі драми, завдала клопоту обом.

Після розмови з адміністраторкою їй полегшало. Женя вирішила прогулятися до магазину, купити смаколиків та відсвяткувати своє звільнення. Чим не привід?!

Коли вона вже збиралася виходити, на порозі показалася Іра. Заклопотана, пробігла повз, лишила речі. Стала швидко переодягатися, метушитися. Звичка дівчини не вітатися вже не дивувала.

— Ти кудись йдеш? — поцікавилася Іра, чим спинила Женю на порозі.

— До магазину. А що?

— Чекай! Разом вийдемо! — спокійно попросила Іра. Женя нервово всміхнулася, але почекала. Їй було цікаво, що змусило сусідку нав’язатися їй у супутниці. Навряд чи це просто так.

Дівчата вийшли з гуртожитку. Мовчки йшли вулицею. Морозний вітерець освіжив думки, розколихав рани. Женя почувалася розгубленою: ще мить тому вона раділа тому, що мала, а тепер — не знала куди сховатися від набридливих думок про своє майбутнє.

Женя все чекала моменту, коли Іра почне говорити, але дівчина мовчала. Задумливо йшла поряд. Щось її турбувало, але що…

— Щось сталося? — мимохіть поцікавилася Женя. Іра не відреагувала.  Занадто глибоко вона занурилася у свою пам’ять. Намагалася згадати відколи так полюбила балет і чого взагалі вирішила ним займатися.

На мовчання Женя  відреагувала спокійно. Іра відразу здалася їй дивною. Та вже через кілька хвилин, коли Женя змирилася з мовчанням, Іра раптом зупинилася. Женя теж спинилася, повернулася до сусідки. Та пильно дивилася на неї.

— Чому саме балет? — з таємничою інтонацією поцікавилася дівчина. Женя спочатку зніяковіла від питання, а тоді засміялася до себе.
— А чому ні? Я ні про що інше ніколи не мріяла.

Женя повільно покрокувала далі, Іра пішла за нею.

— Висловлювати свої переживання танцем хіба не мистецтво?  — продовжувала вона.

— Крім балету є й інші танці, — поспішила її перебити Іра.

— Інші я не пробувала. З чого раптом таке питання? — роздратовано звернулася Женя. Зупинилася, повернувшись до Іри, й заклала руки в боки.

— Цікаво чого всі так прагнуть зіпсувати собі життя.

— Щось все-таки сталося, — припустила Женя та Іра не стала відповідати. Повернулася й зайшла до магазину.

Останнє про що дівчина хотіла говорити — це про свої проблеми. Тим паче з Женею. В магазині дівчата уникали одна одну.

До гуртожитку білявка поверталася сама. Ірина знехтувала компанією сусідки й пішла іншим шляхом. Їй потрібно було подумати про власне життя. Вона вже три місяці лікувалася від булімії. Довгий і болючий процес. Двічі зривала графік харчування, кидала пити ліки. Потім брала себе в руки й поверталася до психотерапевта.  Їй неабияк не вистачало підтримки рідних, подруг,  та ділитися з ними своїми проблемами дівчина не могла. Соромно і страшно.

Близько десятої Женя вже була у кімнаті. Увімкнула собі фільм, вмостилася на ліжко зі смаколиками. Розслабитися все одно не вдалося. Стан сусідки її непокоїв. Відколи вони мешкали в одній кімнаті, Іра поводилася дивно, як для балерини. Втім вона вважала це особистою справою кожного і не втручалася у її життя.  Несподіване зближення Іри викликало тривогу. Що це? Крик душі?  Женя відчувала, що щось сталося, але Іра не хоче розповідати. Та й не повинна.