Розділ 31

Вранці Женя непомітно прокралася до дверей. Забрала сумку з останніми речами. Прощатись з Богданом не хотілось. Магія від фіналу в три крапки дозволяла мріяти про випадкову зустріч і різкий поворот у їх стосунках. Погладивши Чіка, Женя потерла його за вухами. Підвелася і, оглядаючи квартиру, подумки прощалася. Тоді повільно, намагаючись не привертати зайвої уваги, повернула ключ в замку тричі, вийшла і причинила за собою двері Богданового дому.

Зі слізьми Женя покидала його. За пів року він став її притулком. Місцем, куди хотілось повертатись. Місцем, про яке вона згадувати все своє життя, адже почувалась у безпеці, щасливою і потрібною. Тепер вона мала почати новий шлях. Точніше продовжити той, який заблукав десь у нетрях. Женя з речами відразу пішла на роботу. Важко було адаптуватись до нових умов. Та іншого вибору у неї не було.

— Що, все ж таки розбіглись? — поцікавилась Олена Дмитрівна тільки но Женя з’явилась на порозі з валізою.

— Хіба ви не цього хотіли?

— Давно треба було,— з іронією відповіла адміністраторка. Підвелась і попрямувала до кабінету.

— Чому ви так негативно налаштовані проти мене? — Женя несподівано для самої себе мовила вголос те, що давно крутилось на язиці. 

— Дівчинко,— вона повернулась, підійшла майже впритул. — Не те щоб негативно. Ти морочиш йому голову, зрозумій нарешті. 

— Якби ви менше втручались у його справи...

— Заткнись! Це тебе не обходить! — різко і навіть злісно відповіла Олена Дмитрівна. Гордо підняла голову вище, кинувши на неї зневажливий погляд. Повернулась і вийшла. 

Женя перетнула межу. Більше їх стосунки не будуть дружніми. Але терпіти вона більше не могла. Попри професіоналізм, Олена Дмитрівна була нестерпною. Кожен ранок починався з допиту. Женя ввічливо відповідала на її каверзні питання, намагаючись не брехати, адже вона тітка Богдана. Але тепер могла спокійно ігнорувати її питання. 

Увесь день Женя подумки поверталась до квартири. Намагалась уявити вираз обличчя Богдана, коли той не застане її вдома. Чи засмутиться він?! Дивним було й те, що після двотижневої розлуки Женя відчувала щось зовсім несподіване до хлопця. Їй не хотілось відпускати його, тепер ще більше. Проте, вона не могла більше обдурювати його і себе.

Мимовільно з надією позирала на телефон. Невже йому все одно? Женя не могла  в це повірити. Якось занадто легко він її відпустив, а говорив же, що кохає. Вона постійно крутила телефон у руках, навіть набирала кілька разів повідомлення хлопцеві, але важко зітхала і видаляла його.

Під час обідньої перерви Женя вийшла до залу. Присіла з паперами за столик. Олена Дмитрівна поїхала у справах, тож дівчина могла насолодитись самотністю і спокоєм. Вона сиділа біля вікна, дивилась на краєвид. За вікном пролітали дрібні сніжинки. Вулиця була прикрашена кольоровими гірляндами. На фасаді їх закладу висіли гірлянди у вигляді свічок. Зараз вони були вимкнені, але як тільки за вікном сіріло, вони засвічувались яскраво жовтим кольором. Наче зірки вказували шлях інших уночі.

Женя не відривала погляду від них, саме тоді її телефон видав спокійну звичну мелодію. Женя мимовільно потягнулась за ним, відповіла.

— Привіт. Сьогодні заняття будуть? Я ж чекаю,— скиглив Стас. Женя скосила погляд на наручний годинник. Вона зовсім забула, що домовилась поновити тренування.

— Вибач. З переїздом зовсім забула. Мені потрібен час, прийти до тями. Я повідомлю коли продовжимо. З мене вечеря, згода?

— Добре, вмовила. Увечері побачимось,— пробубнів Стас і поклав слухавку.

Женя відклала телефон, замовила американо з молоком і поринула в роботу. Папери не чекатимуть. За вікном все ще засипало вулиці. Зима нарешті вступила у свої права.

Залишок дня Женя працювала в залі. Попри бажану самотність, вона не могла знаходитись у кабінеті сама. У залі їй було спокійніше. Серед людей її роздуми про Богдана відходили на задній план.