Розділ 23

Женя почувалася виснаженою. Вечірнє тренування не було легким. М’язи нили, спина боліла. Єдиним бажанням Жені було дістатись дому і нарешті відпочити. Стас наполягав на спільній вечері й вона ж погодилась раніше, тому довелося піти з ним. 

Вони зайшли в найближчу піцерію. Зробили замовлення і мовчки сиділи за столиком. Женя втамовувала спрагу водою й дивилася довкола, розглядаючи інтер'єр закладу. Очевидно воно користувалось популярністю, адже жодного вільного столика не було.  

— Ти обіцяла розповісти чому залишилась в місті? — поцікавився хлопець. 

— Мене Богдан переконав.

— Хто він, твій хлопець? — звів брови догори в очікуванні відповіді.

— Скоріше друг,— пояснила Женя і враз змінила тему. Мабуть, не варто було говорити Стасу про Богдана, але вже було запізно.  — То ти точно не хочеш, щоб я оплачувала наші тренування?

— Ні, я ж говорив вже. У грошах я не маю потреби, ти ж знаєш.

— Так. Я тобі дуже вдячна.

Стас провів її до будинку, розважаючи розмовами про сутички та плітки в гуртожитку. Жені було цікаво, але втома брала своє  і вона непомітно позіхала. 

— Дякую, Стасе. Завтра побачимось.

— Так, до завтра, — він різко опинився ближче і поцілував її в щічку. Жені здавалося, що ніяких натяків чи то приводів  вона не давала, та хлопцеві вочевидь видніше. 

— Стасе, не роби так більше! — суворо мовила до нього. Хлопець посерйознішав. Женя стримано всміхнулася й пішла.

Вона швидко піднялась в під'їзд. Вирішила піднятися ліфтом, оскільки ноги страшенно нили від втоми. Піднявшись, вона відчинила  двері своїм ключем  і пройшла всередину. В коридорі панував морок. Лише з кімнати Богдана доносились тихі голоси. На годиннику яскраво світились цифри. Стрілки вказували на десяту вечора. Щоб не турбувати хлопця, вона намагалась непомітно дістатись кімнати. Проте Чік зруйнував усі її плани, скочивши на лапи він кинувся до ніг дівчини. За мить у коридорі з'явився Богдан, засвітив лампу. 

— Чому так пізно? — поцікавився Богдан, щойно Женя ступила на поріг.

— Затрималася на роботі, — пояснила вона, на ходу знімаючи верхній одяг.

— З ким?

— А твоя тітка тобі не сказала?

— Справа не в тітці, а в тобі...

— Ми зайшли повечеряти після тренування. Нам потрібно було обговорити графік. Що в цьому такого?

— Ви вже тиждень обговорюєте. Він просто клеїть тебе, невже ти не розумієш.

— З мого боку лише навчальний інтерес, нічого більше. Чи ти мені не віриш?

— Я вже не знаю кому вірити.

Прикро було чути подібне від нього. Олена Дмитрівна все ж втрутилася, а як інакше. Така можливість підкласти свиню. Женя не стала виправдовуватися чи то переконувати хлопця у вірності. Якщо він їй не вірить, то пояснення зайві. Вона швидко прийняла душ й поспішила в ліжко. За стінкою панувала тиша. Лише стук секундної стрілки бентежив її. Женя заплющила очі,  всміхаючись до себе.

Богдан вимкнув світло, але не лягав. Стояв біля вікна, насолоджуючись краєвидом нічного Києва. Все його життя пройшло тут, у квартирі батьків. Вид з вікна щороку змінювався. То вдалині щось будували, то зблизька змінювали дизайн. Богдан любив сидіти на підвіконні, хоч насправді боявся дивитись униз. Тепер же він підійшов впритул до скла й опустив очі донизу, вимірюючи відстань до землі. Серцебиття стрімко зросло, відлунюючи у вухах. Він сам не розумів чому, а хоча ні, добре розумів чому засмутився. Женя вперше повернулась так пізно.  Мала щасливий вигляд.  Чого б це?! Богдан не хотів розпитувати, влаштовувати допити. Зрештою Женя його дівчина,  він має їй довіряти. Проте йому кортіло знати, хто той тренер і чому вони ходять разом вечеряти. Слова тітки його збентежили. Вона з дивною інтонацією розповідала про Женіні справи. Не стала нічого пояснювати, але її настанова «Будь обачним!» вже засіла в голові.

Вранці Женя ледь підвелась з ліжка. Кріпатура по всьому тілу завдавала клопоту. Легка розминка не покращила самопочуття, та дівчина сподівалася на покращення після  тренування. Вона зібрала речі для тренування і пішла снідати. 

— Доброго ранку,— привіталася вона. Богдан сидів край столу, пив каву й одночасно грався з Чіком. 

— Привіт,— як завжди звучали його слова, проте голос… Він був якимсь дивним: чи то засмученим, чи то ображеним. Женя на мить спинилася, задивилася на хлопця. Богдан так азартно грався з собакою, що всі підозри зникли.  Женя набрала води у склянку й жадібно її спорожнила.

— Які у тебе плани на вихідні? — запитав хлопець, продовжуючи бавитись з біглем. Він навіть не глянув на неї, захопившись забавлянням Чіка.

— Ніяких, а що?

— Поки що нічого, — відказав хлопець. Різко закінчив гру  й підхопився. — Вибач, сьогодні тобі доведеться йти самій, маю раніше дістатись роботи.

Богдан  поцілував Женю в щічку й швидко зник з квартири. Все було у ньому як раніше, крім інтонації голосу і це спантеличувало Женю.

День швидко минав за клопотами: купа паперової роботи, тренування. Женя не встигала й поїсти. Олена Дмитрівна  наче навмисне підкидала завдань.

Після вечірнього тренування Жені стало легше. М'язи достатньо розтягнулися і прогрілися, тож різкий біль як рукою зняло. Втома була приємною. 

 — Може у клуб,— запропонував Стас коли вони покидали бізнес-центр. — Сьогодні виступає мій друг-музикант.

Женя завагалася, бо почувала себе кепсько. Відмовити Стасові було так важко. Він дивився на неї пильно, наче гіпнотизуючи, й зрештою вона згодилась. На таксі вони поїхали до якогось клубу.

Автомобіль зупинився біля красивого приміщення. Фасад був обвішаним яскравими вогнями. Стас підхопив її під руку і потягнув всередину. Натовп, голосна музика й алкогольні коктейлі ніколи її не приваблювали. Вони присіли на м'які диванчики за круглими столиками. На мініатюрній сцені в кутку виступали музиканти. Їх музика і справді була цікавою. Від спокійної, ліричної до рухливої, енергійної.  Женя розглядала зал, поки Стас пішов до бару. У неї виникла думка непомітно зникнути, але ... Тоді їй буде соромно і про заняття можна буде забути.