Розділ 21

Ранок був чудовим. Сонце яскраво освітлювало позолочений парк. Женя разом з Богданом бігли доріжкою,  а поряд крутився Чік, випереджаючи їх. Життя починало налагоджуватись, як тоді здавалось Жені. Все довкола сприяло прекрасному настрою: погода на вулиці як на листопад була сприятливою. Тепло на душі лише загострювало відчуття задоволення від життя та радості.

Женя попрощалась з Богданом біля будинку і поспішила на трамвай. Дорогою увімкнула музику в навушниках. Вона сиділа біля вікна й уважно спостерігала за містом. Вулички ставали рідними, атмосфера знайомою й приємною. Як швидко все змінюється. Річка змінює своє річище і вона має, якщо є потреба. 

— Доброго ранку! — радісно привітавшись, Женя підійшла до Кості. — Зроби дві кави.

Хлопець швидко наповнив чашки ароматним напоєм, поставив на тацю. Женя, всміхаючись, пройшла  у кабінет. Олена Дмитрівна відірвала погляд від паперів і з цікавістю подивилась на неї.

— Ви будете каву?

— Звісно. Перед початком робочого дня корисно підзарядитись, — відповіла жінка, відклавши справи.

Олена Дмитрівна взяла напій і присіла на диванчик поряд з Женею. Заінтриговано звела догори брови й запитала:

 —  Як справи? Ви поговорили?

 — Так. Сподіваюсь, ви цьому раді, — брехала Женя. Вона так і не почала розмову про переїзд. Тоді Богдан подумає, що проблема в ньому. Вона досі не розуміла мотивів його тітки. Чи то вона була проти їх стосунків і близькості, чи підтримувала і дбала про щастя племінника. 

 — Звісно, — всміхнулася  жінка. — Я бажаю Богданові лише щастя. Так буде краще, повір! Знаєш, коли його батьків не стало...

 — Розкажіть мені про них, — попросила вона, чим здивувала жінку. Адміністраторка вирівнялась і опустилася на спинку диванчика. Богдан не розповідав деталей, а розпитувати вона сама не хотіла.

— Вони розбились в ДТП. Мати на смерть, а батько помер вже в реанімації. Богдан важко переніс втрату. Деякий час жив з нами. Ми з Алісою підтримували його як могли. І я дуже рада, що він повертається до нормального життя, але…

 — Я не зможу зробити його щасливим? Чула! — Женя підвелася, лишила напівпорожню чашку на таці. Взяла зі столу теку з паперами й мовчки вийшла з кабінету.

Євгенія не хотіла знову слухати про свою корисливість. Олена Дмитрівна ніяк не погоджувалася приймати того факту, що помиляється щодо неї. Жені набридло переконувати, запевняти жінку у зворотному. Хай! Так буде краще для обох.

Женя вмостилася за столик з думками про те, яким оманливим може бути перше враження. Жінка здавалася їй такою приємною людиною, хоча… Можливо вона й справді захищає Богдана. Раптом бачить щось таке в ній, чого Женя не знає. Можливо у неї на лобі жирним курсивом написано «Обходьте стороною», а вона не розгледіла.

Загалом ми завжди очікуємо, що люди нами захоплюватимуться, але натомість отримуємо відро з помиями. Настільки б хорошим ти не був, завжди знайдеться привід тебе охрестити!

Тиша й усамітнення допомогло Жені віднайти гармонію зі своїм внутрішнім "Я". Здається вона з ним давно посварилася, зреклась й припинила прислуховуватися. Якщо оточення всіляко доводить тобі що ти «поганий» — проблема не в тобі, а в ньому. Ймовірніше, човен прогнив наскрізь.

Женя дістала навушники з кишені жакета. Знайшла в інтернеті першу ж медитацію й увімкнула її. Голоси міста пробуджували усередині Жені дивне відчуття. Останнім часом вона починала себе ненавидіти за все: починаючи від веснянок на обличчі, що здається були з нею від народження, й закінчуючи неорганізованістю та неспроможністю розв’язати найпростіші проблеми.

Деякий час Женя не показувалася на очі адміністраторці. Сподівалася, що та зовсім про неї забуде, чого не могло статися ні в якому разі. Хіба енергетичні вампіри забувають про своїх жертв?!

Трохи згодом вони почали працювати над звітами. Попри різке ставлення Олена Дмитрівна почала довіряти дівчині важливіші та відповідальніші справи. Женя й сама помітила що чогось навчилась. Значно швидше працювала в програмах та з паперами, розумілась на термінах. Цей факт неабияк її втішав. 

Після обіду адміністраторка поїхала у справах до податкової. Женя лишилась за головну. Сидіти в кабінеті їй швидко набридало, особливо без компанії. Взявши папери, вона вийшла в зал. Столик Олени Дмитрівни завжди був вільним, на щастя. Вона вмостилась у кутку і розклала перед собою угоди, які потрібно було перевірити. Женя поринула в роботу, нікого і нічого не помічаючи.  Аж поки...

— Женю, ти? — прозвучав поряд знайомий баритон. Вона відірвалась від дрібного шрифту і подивилась на того, хто насмілився їй заважати. Біля столика стояв Стас. Як завжди усміхнений, стильний. Грайливими очима розглядав її з ніг до голови.

— Стасе,— зраділа Женя і підвелась, щоб привітатись з ним обіймами. Запросила його присісти.

— Яким вітром ти тут? Дівчата сказали, що ти поїхала,— цікавився хлопець.

— Так, збиралась,— весело гомоніла вона. — Але потім передумала. Лишилась у місті. Працюю, тренуюсь. Словом готуюсь до вступу на наступний рік. А ти як?

— Все чудово. Зайшов за кавою, помітив тебе. Дай думаю підійду, привітаюсь. 

Вони посиділи за кавою, теревенячи на спільні теми. Академія, гуртожиток і знайомі дівчата-балерини дали багато приводів для обговорення. 

 — До речі, ти не знаєш когось, хто займається з балеринами додатково. Мені потрібен тренер, але пошуки затягнулись.

— Дівчинко,— широко всміхнувся Стас. — Мене тобі сам Бог послав. Я з тобою з радістю позаймаюсь.

— Справді? — завчасно раділа Женя. 

— Звісно, — протягнув хлопець, хитро примружуючись. 

Женя сприйняла його появу за знак. Недарма вона наважилась на ризик. Отже, у неї все вийде, потрібно лише трішки попітніти.