Розділ 19

Ранок проганяв сірі хмари.  Женя повернулася в ліжко, але так і не заснула. За стінкою билося інше серце, яке прагнуло її тепла. Вона й сама не розуміла, чого кілька годин поспіль тільки те й робила, що думала про Богдана й всміхалася. Дурепа!

Підвівшись, почала збиратися на тренування. За вікном мрячило, але Женя вирішила пройтись.

— Нас з собою візьмеш? — не помітила як у коридорі з’явився Богдан. З усмішкою спостерігав за нею, не видаючи себе.

— Звісно, — всміхнулася вона.

Богдан швидко взувся, накинув куртку і покликав Чіка. Той без особливого бажання піднявся й  поспішив до господаря. Вони мовчали, але їх очі світилися загадковістю. Зустрічаючись поглядами, вони широко й щиро всміхалися.

— Ти хоч трохи поспала? — Богдан турботливо взяв Женю під руку, щойно вони вийшли з під’їзду.

— Ні,  а ти?

— Я думав про нас, — раптом засміявся він. Зупинився, чим спинив і Женю. Дивився в її очі й мовчав. — Я радий, що ми зустрілися.

Женя дивилася на нього з усмішкою. Його щирість щоразу дивувала. Такі прості слова, а стільки тепла. Здається їй цього завжди бракувало.

  — Ходімо вже, — мовила у відповідь, взяла його під руку і поспішила до парку.

Поки Богдан вигулював Чіка, Женя встигла оббігти кілька кіл навколо галявини і зробити вправи.  Разом вони поверталися додому. Видавалося, що все було як раніше, але… Тепер  при кожній нагоді хлопець торкався її, постійно всміхався. Женя щоразу ніяковіла й відводила погляд. Чи може у парі хтось кохати більше? Чи так завжди?

— Я готую сніданок, —повідомив Богдан, коли вони повернулися.

— Я за, — Женя поквапилася зайняти ванну.

З думок не йшли сумніви. Двояке відчуття змушувало її тремтіти. Чи правда вона відчуває до нього щось більше ніж симпатію? Чи кохає? Найстрашнішим було визнати обман. Вона намагалася бути чесною, та ситуація вимагала дій, необміркованих ризиків. Інакше вона б втратила Богдана.

— Смачно пахне, — Женя зайшла на кухню в халаті.

Богдан смажив оладки. Вона підійшла до стільниці, на якій стояла миска з тістом. Не втрималася й ткнула туди пальцем. Швидко облизала його, відчувши гірчинку ванілі. Хлопець дивився на неї з завмиранням. Здалося ніби він перенісся у дитинство: вранці матуся смажила йому оладки. Завжди мала звичку куштувати тісто пальцем. Богдан широко всміхнувся, в куточках очей  утворилися зморшки. Підійшов впритул і міцно обійняв.

— Я тебе обожнюю, — прошепотів на вухо, лоскочучи оголену шию. Женя отетеріла. Повернулася й ледь всміхнулася. Вибралася з його обіймів і поспішила до кімнати.

Євгенія почувалася розгубленою. Зовсім не чекала на швидкі дії в її адресу.  Чому у кіно все так просто? По сюжету й задумці сценаристів. На жаль, хорошого прикладу із життя Женя не мала. Які стосунки біли між її батьками могла лише здогадуватися. За іншими сім’ями доводилося спостерігати на відстані.  Та було те, що вона знала напевне: У її дитини буде повна сім’я.

Після швидкого сніданку вони поквапилися на роботу. Дорогою Богдан не змовкав. Його цікавило все, наче вони ніколи й не говорили. Вже вкотре розповідав про свої плани на життя, подорожі.

— Я наперед не загадую, — відказала Женя на його питання. — Мені хоч би з теперішнім розібратися.

— Все налагодиться. Я вірю! — підбадьорив її Богдан. — Сходимо увечері кудись? — Богдан тримав її за руку, пестячи пальці.

Женя дивилася у бік кафе, розмірковуючи чи дивиться на них зараз його тітка. Уявляла її невдоволений погляд. Женю це тішило, як не намагалася приховати цей факт. Вона мовчки перетнула відстань між ними  у кілька кроків і поцілувала Богдана у щоку. — Це означає «так»? — як дитя радів хлопець.

— Так,  зустрінемося увечері, — всміхнулася дівчина й поспішила до кафе.