Розділ 18

Женя не могла стулити очей. Добре чула як Аліса покинула квартиру і нарешті полегшено видихнула. Вона здалася Жені приємною, проте копія своєї матусі: допитлива і нахабна. Ніколи не розуміла, як можна так безцеремонно пхати свого носа в чужі справи, життя.

Євгенію непокоїла  буденність, яка починала затягувати її з головою. Вона забула про свої плани і цілком віддалася роботі у кафе. Все намагалася виконати ідеально і задобрити Олену Дмитрівну. Жінка ж все одно знаходила привід для повчань. Крім роботи адміністраторка ще й в особисте життя лізла й повчала, як себе поводити з хлопцями, а головне з Богданом.

Жені здавалося, наче  знаки питання змовилися і почали вилазити у вигляді задач з різних сторін її життя. Чи можу на одну людину відразу звалитися купа проблем? Мабуть з іншими б ніколи подібного не сталося, але не з Женею. Вона не могла знайти тренера. Заняття, які вона підшукала проводилися в незручний для неї час і коштували половину її зарплатні. А сама  вона почала прогулювати тренування й відчувала, що колишня фізична форма потроху зникає.

Вона не могла вирішити двох проблем, як звалилися й інші. Олена Дмитрівна зачіпала питання квартири якомога частіше. Жені здавалося, що може передбачити її фрази і не давати на них відповіді.

Їй не давали спокій слова Богдана. Вона відчувала, що він змінив своє ставлення до неї. Вони й справді зблизилися. Проте Женя не мала стосунків досі й зовсім не розумілася на подібних речах.

Вона довго крутилася в ліжку, ніяк не змогла заснути. Підвівшись, вийшла на кухню попити води. Зі склянкою підійшла до вікна. На вулиці накрапував сліпий дощик. Тиха пісня наганяла смуток, який тихо прокрався в душу.

— Що там цікавого?— прошепотів на вухо Богдан. 

Женя здригнулась, ледь не впустивши склянку. Різко повернулась, і зустрілась з ним поглядами. Хлопець стояв так близько, що перехопило подих.  Він пильно дивився в її очі, наче розгадуючи складний ребус, й загадково всміхався. Дивоглядки тривали недовго, поки Богдан не торкнувся її руки своєю, забираючи склянку. Дотик теплої долоні змусив Женю опустити погляд. Тоді їх зв'язок і перервався. Він зробив ковток, важко ковтнувши. 

— Злякалась?

— Ти неочікувано підійшов,— пояснила, все ще дивлячись донизу. Здавалось він перетнув межу між ними, що так скурпульозно вилаштовувала вона. 

Богдан мав спокійний вигляд і це дивувало найбільше. Адже її трясло всередині від такої раптової близькості. Він і не збирався відходити. Стояв на відстані подиху, повільно попиваючи воду з її склянки. Дивився у вікно і мовчав. Женя ж, користуючись нагородою, розглядала його оголений торс. На правому плечі, в яке вона й дихала, та так часто, що здавалось зараз знепритомніє, помітила дивний рубець у вигляді блискавки. 

— Що це? — мимовільно торкнулась пальцями, провівши вздовж шраму. 

— Дрібниця. В дитинстві впав з дерева,— він відійшов до столу і лишив на ньому порожню склянку. Через мить повернувся і обійняв її. Женя відчула тепло, що огортало її наче ковдра й на мить заплющила очі. Його серце так швидко билося, що змушувало тремтіти. Тіло вкрилося сиротами. Богдан наче відчувши, провів доріжку плечем. — Тобі холодно?

— Ні, — прошепотіла вона й опустила голову на його плече. — Богдане, я маю тобі дещо сказати, — шепотіла вона й далі.

Богдан міцно притискав її до себе. Так давно він чекав слушного моменту, щоб зізнатися, але все не було.

— Женю, ти мені подобаєшся, — рішуче і наче так між іншим сказав Богдан. Женя замовкла. — Я не можу більше грати в «дружбу».

  — Ти теж мені подобаєшся, — встигла запевнити його так  і не дослухавши. Вона вирівнялась і трохи відсунулася від нього, проте лишилась в обіймах. — Лише давай не будемо поспішати?

— Звісно, — широко всміхнувся Богдан і сховав її в своїх обіймав. — Найважливіше я вже почув.