Розділ 8

Темна ковдра повільно накривала місто. Нічні вогники яскраво блимали звідусіль. Здалеку доносились радісні голоси перехожих. Теплий вітерець розвивав  біляве волосся Жені в сторони. Так спокійно було повертатись до гуртожитку під наглядом вірного друга. 

Женя йшла попереду, ігноруючи господаря пса, а той лише сміявся з її гримаси. Вона все ще з насторогою дивилась на Чіка, що весь час плутався під ногами, гарчав на перехожих і часом зупинявся посидіти й відхекатись. Тоді Женя теж зупинялась і розчулено дивилась на собаку. 

 — Він втомився? — поцікавилася вона, відмічаючи виснажливий вигляд пса.

Остання зупинка зайняла понад десять хвилин. Господар весь цей час сидів біля свого улюбленця і гладив за вухом. Розмірено і спокійно, так наче нікуди не поспішав. І це неабияк дивувало Женю. Їй не вистачило б терпіння, а він...

— Так, — відповів хлопець, підвівшись. Він поправив ошийник на шиї Чіка і злегка послабив повідець. — Нещодавно його збила машина. Ледве оклигав. Тепер відновлюється, — пояснив хлопець з ноткою жалю. Жені стало соромно за свою прискіпливість. Якби ж вона знала з самого початку, то сприйняла його інакше.

— Мені дуже шкода, — щиро відказала вона і разом вони рушили далі.

Тепер Женя йшла повільніше. Скоса поглядала на Чіка і співчутливо всміхалась. Їй хотілось торкнутись його гладкої рудої шерсті, погладити й подякувати. Та страх був сильнішим за її бажання. «Можливо колись», — припустила вона. Їй здавалося, що вони ще побачаться.

— Як так сталося, що він потрапив під авто? — поцікавилася Женя, тепер пильно подивившись на господаря її захисника.

—  Та, — важко зітхнув хлопець. — Його колишній власник, мій сусід, трішки не при тямі був. Знущався з нього. Добре, що волонтери допомогли забрати Чіка в нього. Так він вирішив його вбити, аби не віддавати, — з сумом говорив він. 

— Жах, — зізналась Женя. — Настільки ж потрібно бути жорстоким, щоб так підло чинити з тими, хто не здатен постояти за себе. Добре, що тепер у нього є ви, — всміхнулась Женя і відмітила, що хлопець теж всміхнувся. 

Залишок дороги вони йшли мовчки, неквапливо крокуючи тротуаром. Чік повільно чвалав попереду, часом зупинявся і задивлявся на Женю та господаря. Вони ж всміхались собаці й давали перепочити.

Женя відчувала незручність, коли доводилося зустрічатись поглядами з хлопцем. Відразу ж ховала очі й розгублено всміхалася. Досвіду спілкування з хлопцями у неї не було. Часом їй здавалося, що крім як про футбол та автомобілі з ними немає про що говорити.

Бабуся ніколи не розповідала їй про батька, бо страх як ненавиділа свого зятя. А дідуся Женя ніколи не знала. Єдиним, за ким дівчина могла спостерігати, був Михайло — сусідський хлопець. Вона намагалась з ним подружитись, але з того нічого хорошого не вийшло. Він був надто балакучим і відсталим. Все, що його цікавило це комп'ютерні ігри та поганяти м'яча з хлопцями.

Повною протилежністю Мишку був Стас. Хлопець манив до себе своєю харизмою танцюриста. Знав як обіграти ситуацію на власну користь. І саме це чомусь подобалось Жені. А ще, його наполегливість. Він не здавався перед перешкодою,  а вперто ломився у стіну, поки вона не трісне. Це часом і дратувало, але більше захоплювало. 

— Ось ми й прийшли, — зупинилась біля входу до гуртожитку Женя.

Незнайомець всміхнувся, стискаючи губи. Відвів погляд у сторону, а тоді на свого бігля. Чік сидів поряд і дивився на дівчину.

 — Дякую вам,  і тобі, — Женя було наблизилась рукою до собаки, але вже в сантиметрі від нього передумала і прибрала долоню. Чік на близькість відреагував спокійно. 

— Богдан, — промовив хлопець чим змусив Женю зніяковіти. — Приємно познайомитись, — він протягнув руку для потиску і затримав у повітрі, чекаючи відповіді.

 Женя кілька секунд дивилась то на нього, то на бігля. Всміхнувшись,  подала йому руку.

— Пропоную перейти на «ти»? — мовив Богдан, затримавши руку Жені у своїй.

— Женя, — всміхнулась у відповідь. 

— Женю, я гадаю Чік проситиме про друге побачення, — засміявся Богдан, спостерігаючи за реакцією пса на їх доторки. Бігль випрямився і різко закрутив головою то на Богдана, то на Женю. Вони засміялись і нарешті прибрали руки.