Розділ 5

Розпал літа був спекотним. Ранкова прохолода минула, як омана. Тепер яскраве коло скажено випалювало все, що тягнулось догори. Женя йшла на репетицію з дивним передчуттям. Лишалось три дні до фінального виступу групи абітурієнтів. 

Женя вже встигла познайомитись з іншими учасниками конкурсу. З сумом вона спостерігала за репетиціями дівчат, бо розуміла — не гідна. Все-таки домашні заняття значно відрізнялись від занять з балетмейстером. Пластика, витримка дівчат просто зачаровували. Женя ж після кількох годин занять просто падала на ліжко знесилена. Та здаватись не збиралась.

Женя йшла світлими коридорами академії. За два тижні вона звикла до них. Добре зорієнтувалась  у розміщенні кабінетів з допомогою  Софії та Стаса.

Дійшовши до п’ятнадцятої аудиторії, вона підійшла до групи абітурієнтів, у якій і сама числилась. Дивним було те, з якою ворожістю люди сприймали її. Можливо їй здавалося, але вона не хотіла вірити, що справа саме в ній.

— Привіт,—  привіталась з присутніми й всміхнулась вона.

— Ага,— сухо відказала одна з них. Женя знала, що її звати Лізою. Вона була однією з кращих. Їй хотілось з нею подружитись, але… Дівчина всіляко ігнорувала Женю, а потім і підсміюватись стала. 

— Дівчата, прошу до зали,— на порозі залу показалась Олександра Юріївна, їх тимчасовий керівник.  

Учасники пожвавішали й заповнили вільний простір зали. Зайшли в роздягальню, швидко змінюючи одяг на форму. У колі дівчат Ліза поводила себе розкутіше, куратора ж поряд не було. Дозволяла собі глузування над іншими. Одного разу Женя стала свідком перепалки між нею та ще однією дівчиною. Таня була найвищою серед інших. Ліза вочевидь вважала це приводом для образ.

— Швабро, а ти не думала собі ноги вкоротити,— випалила Ліза, на що Таня бурхливо зреагувала. А тій тільки цього й треба було. Таня підскочила до неї, готова кинутись з кулаками. – Що? Що ти мені зробиш? —   хитро всміхалась Ліза.

— Таню, не треба,— Женя не могла спокійно дивитись на їх суперечку. Інші учасниці вже звикли до вибриків Лізи й намагались її уникати, щоб не стали наступною жертвою. Жені було байдуже. Вона ніколи не підкорювалась подібним.

Таня прислухалась, відійшла і швидко вийшла до туалету. Женя пішла за нею. Вона як ніхто розуміла Таню. У школі вона була об’єктом глузувань довгі роки, поки не почала давати здачі. Після жорстокої бійки, що скінчилася синцями та переломом у супротивника, Женю у школі більше не чіпали. Та й бабуся посприяла – провела бесіду з батьками.

— Таню не звертай уваги!

— Легко сказати,- вичавила Таня, витираючи сльози. – Дістала!

— Ну хочеш я її поб’ю? Тобі полегшає? — жартувала Женя, кривляючись у дзеркало.

Вони разом повернулись до роздягальні. Женя перевзулась у пуанти й поспішила до  зали. Стала на своє місце біля станка і подивилась прямо перед собою у дзеркало. На фоні інших вона виглядала недолуго, що змушувало ховати очі донизу.

Балетмейстер кивком голови наказала концертмейстерові починати й той опустив важкі пальці на клавіші. Женя слухала музику і змушувала себе прислухатись до серця. 

Почалося відпрацювання балетних вправ. Плавно переводячи руку вперед - назад, Женя балансувала на одній нозі. Тільки ставши на пальці обох ніг вона відчула різкий біль. Щось вкололо ногу, але скаржитись заборонялось. Стиснувши зуби, вона продовжувала виконувати вправи, мило всміхатись як і вимагала керівник. 

Зрештою цілу годину вона міцно трималась за станок, терпіла біль. Невдовзі Олександра Юріївна оголосила про коротку перерву.

Женя першою зірвалась з місця. Вона ледь йшла до роздягальні. Ноги пекли від болю, не слухались. Пуанти вже почали просочуватись кров'ю. 

Діставшись лавки, вона опустилась на неї й швидко позбулась взуття. Торкнутись розсіченої шкіри пальців було напрочуд страшно і болюче. Вона закрила рот рукою, щоб не заричати й заплакала. 

До роздягальні увійшли дівчата. Одні з жахом дивились на її вигляд, інша зі страхом в очах. 

 — Знатимеш, як сунути свого носа куди не сліз, — засміялась над нею Ліза.

 — Це ти? — Женя дивилася на не зі злістю, але сльози безжально видавали її поразку. 

 — А ти доведи!  — засміялась і, минувши її, пішла переодягатись.

Дівчата пішли слідом. Женя витерла сльози й, звівшись на ноги, шкандибаючи пішла в душ, стримуючи порив вирвати їй волосся. На щастя, рани були не глибокі. Вона розуміла, що сама нарвалась, коли заступилася за Таню. Проте інакше вона не могла.