Розділ 4

Сонце повільно викочувалось з-за горизонту, пробуджуючи все довкола. Вже десять хвилин, як Женя мала б бути на тренуванні, але… Вночі рука боліла, а місце татуювання жахливо пекло й чесалося. Заснути Женя змогла лише після півночі. Вимкнувши вкотре будильник, вона, стискаючи від злості губи, підвелася з ліжка.

Підготовка до вступних іспитів займала багато часу. Коли її конкуренти займались у величезних залах з викладачами хореографії, її тренером була вона сама.  Залом же слугувала галявина в центральному парку та музика в навушниках.

Широко позіхаючи, вона повільно крокувала між деревами парком. Витоптана нею зелена галявина вже чекала свою гостю. Опинившись на своїй уявній сцені, де глядачами були дерева й кущі, а також ранкові бігуни й собачники, вона лишала речі на килимку, натягувала навушники й вмикала повільну мелодію. 

Спочатку стояла посередині й понуро водила очима місцевістю. Ледь світало.  Обриси парку губились у ранковій прохолоді. Здригаючись від раптового пориву вітру, вона починала рухи. Спочатку розминку, а тоді вже й відпрацювання балетних позицій, повторення давно завчених вправ. Танець поглинав її усю і, заплющуючи очі, вона прислухалась лише до себе, своїх відчуттів, мрій. Танцюючи посеред парку, вона всміхалась душею.

Цього разу вона намагалась відпрацювати фрагмент з постановки, яку вони готували вже тиждень. Від вправності балерин залежить вибір суддів. Змінивши мелодію в навушниках на увертюру до опери, Женя стала в першу позицію. Заплющила очі й збиралась розпочати відпрацювання.

— Ай,— раптом викрикнула вона.

Розплющивши очі, помітила собаку. Малий рудий Бігль, схопившись за край взуття, тягнув її в сторону. Вона ледь втрималася на одній нозі, щоб не впасти й заверещала, кличучи на допомогу. 

В цей момент до них підбіг хлопець, очевидно власник собаки. Схопив Бігля за нашийник і відтягнув від неї. Женя дивилась на собаку з відразою і трішки страхом.

— Заберіть свого пса,— вимагала в хлопця, а той зовсім розгубився. Дивився на неї, оглядаючи з ніг до голови. — То ви й далі будете витріщатись? — знову наголосила Женя. — Чи заберете свого пса від мене подалі?

 — Чік, ходімо, –  хлопець зачепив повідець до нашийника і відійшов від неї.

Жені нарешті полегшало. З дитинства вона терпіти не могла собак. Тільки Пушка вона ніколи не боялася. Бабусин дворняга був лагідним, любив з нею гратися.  А от сусідський терьєр завжди страшив її одним своїм видом.

Чік не здавався. Попри повідець, намагався дотягнутись до Жені. Вона мовчки чекала поки вони заберуться геть, але вочевидь у них були інші плани.

— Вибачте, він просто залицяється, — пожартував незнайомець.

 — Як весело, —  єхидно всміхнулась у відповідь вона. Повернувшись, почала збирати речі. Настрій був зіпсований, а викид адреналіну підвищив агресивність до оточення. Їй потрібно було  випити міцну каву без цукру. Інакше люди приречені пізнати її гіршу сторону. 

— А ви танцівниця?  — все ж поцікавився хлопець.

Вперше  йому доводилось бачити репетицію посеред парку. Вигулюючи Чіка, він помітив кружляння дівчини й зупинився, задивляючись на неї. Але вірний пес все зіпсував, видав господаря, кинувшись на незнайомку. 

— Балерина, — пояснила Женя, гордо піднявши голову догори. Минула хлопця і поквапилась зникнути.