Розділ 3

Минуло 2 тижні

— Я не впевнена, —  тремтячим голосом мовила білявка, стискаючи своє ж зап'ястя лівої руки до болю. Сама ж упивається поглядом в чорні очиці хлопця й нервово хитає головою.  

— Женько, та чого ти? — сміється з неї чорнявий хлопець з модною стрижкою. Від усмішки в кутиках очей утворюються зморшки, а губи відкривають білосніжні зуби. — Ти ж сама цього хотіла, пам'ятаєш? 

Хлопець переконливим тоном шепоче на вухо й вивільняє руку дівчини. Тоді протягує майстрові й міцно затискає у лікті, продовжуючи всміхатись. Женя чимдуж замружується  і стискає зуби.

За ці кілька хвилин її життя проноситься перед очима зі швидкістю світла. Всі його світлі й темні сторони. І чому ми завжди пригадуємо щось погане, тільки потім згадуємо про миті радості. Найбільші її страхи зараз виринали з підсвідомості, змушуючи переживати їх наново. Від цього довелось стиснути зуби сильніше, до скреготу і болю.

Женя намагалась відкинути  всі сумніви, страхи, зосереджувала увагу на прохолодному доторку до руки. Трішки боліло, але терпимо. На щастя, вона звикла боротись зі своєю підсвідомістю умовляннями й афірмаціями, які промовляла мовчки до себе.

— Все, —  радісно промовив Стас і відпустив руку Жені.

У лікті занило від тривалого тиску. Вона, розмикаючи нарешті зуби, розплющила очі, повільно опустила голову й подивилася на зап'ястя лівої руки. На шкірі красувалась балеринка. Її мрія, оберіг, мета.

— Задоволена? — поцікавився Стас, коли вони повертались до гуртожитку. 

Женя мовчки кивнула головою. Вона не могла повірити, що погодилась на пропозицію хлопця. Сама вона б ніколи не наважилася піти до тату-салону. Стас же ризиковий хлопець. Здається йому все у цьому житті паралельно. Все, що його турбувало – танці, дівчата і відпочинок.  Мабуть, тому він їй і сподобався. Женя, як би не чинила, завжди довго сумнівалась. Не вистачало їй таких вмінь – чудити  й не червоніти.

— Стасе, я тобі дуже вдячна,- крадькома всміхнулася і, ступивши ближче до хлопця, поцілувала його в щічку. Тоді повернулася і швидко зникла в приміщенні гуртожитку.

Хлопець, всміхаючись дивився їй вслід. Йому подобалось почуватись героєм, принаймні для Жені. 

Білявка швидко піднялась до своєї тимчасової кімнати, попередньо прикривши руки кофтиною. З сусідками по кімнаті ділитись своєю радістю зовсім не хотілося. Хіба що з Софією. Вона виявилась доброзичливою людиною, допомагала Жені зорієнтуватись у великому місті.

 — Щасливі годин не рахують, — озвалась Софія, щойно Женя переступила поріг.

— Не починай! Ти ж знаєш  — ми зі Стасом лише друзі,— пояснила Женя. Інших дівчат у кімнаті не було. — Хочеш щось покажу,— швидко пройшла й підсіла на ліжко до Софії.  

— Ну давай, хвалися.

— Дивись! — Женя повільно відсунула руках кофтини, показавши дівчині татуювання.

— Не шкодуєш?  — дівчина спокійно і навіть пасивно відреагувала на тату. Роздивилася і повернулася до підпилювання нігтів.

— Ні,— зізналася Женя, хоча її неабияк турбувала реакція бабусі. Вона б не схвалила. 

Підвівшись, Женя поквапилась у душ. День був складним і довгим.  Спочатку тренування, потім вступний з основних предметів, який Женя, впевнена, здала без проблем. Найбільше її хвилював останній залік – хореографічний. Цього року організатори вирішили прислужитись спонсорам академії – поставити оперету з вступниками.

Кожного дня вони тренувались по три-чотири години з маленькими перервами. В перший же день зрозуміла – буде важко. Бабуся попереджала її, що дані, які Женя вважала майже ідеальними у порівнянні з даними інших дівчат будуть слабшими. Вона не хотіла вірити. Не дарма ж вона з шести років займалась гімнастикою і хореографією. Так, не партерною, але ж м’язи були готовими до праці.

Проте, шанси на вступ з першого дня похитнулись. Проте білявка вперто йшла до мети. Не може ж вона здатись навіть не спробувавши. Будь-який досвід цінний. За два тижні вона вже засвоїла багато нових комбінацій і позицій. Тепер балет, який вона раніше могла бачити лише на екрані, оживав перед очима. Женя брала активну участь у дійстві, що прирівнювала до казки.