РОЗДІЛ 2. СМЕРТЕЛЬНА ПАСТКА

      Ми приземлилися жорстко, але живими. Пилюка, що здійнялася від нашого падіння, вже поволі осіла. Я кинула погляд на Драгана, який незграбно підвівся, стручуючи брудноту з крил.

      Для нього це падіння, як дрібна подряпина. Ну гаразд, можливо, не дрібна, але й не значуща. От як би я падала сама… Мені би точно був гаплик. 

      Я підняла голову догори. Висота здавалася шаленою, на вигляд, ніби не мала ні кінцю, ні початку. Мою горлянку злегка стиснуло і я важко ковтнула, уявляючи як смачно би бухнулася об землю.

      Я встигла зробити перший глибокий вдих, перш ніж відчути, що ми не одні. В мою шкіру наче врізалися тисячу дрібних голок. Драган розкрив крила і цього разу не для захисту, а нападу. Я подивилась йому в очі, він відповів мені коротким поглядом.

      — Тримайся ближче до мене. — Його очі зблиснули пурпуровим світлом. Він був напруженим і досі злим.

      Як же було кумедно чути це від нього. Адже кого й треба буде захищати – то його. І він це, здається, чудово зрозумів. Ця печера навмисно створена так, що для драконів це напрямок до смерті. Печера блокує усі здатності драконів до магії[A1] . Тобто він все ще фізично сильніший за мене, але істот, які захищають печеру, можна подолати виключно магією. Тож він безсильний, і він це знає.

      Навколо нас було досі темно, але очі повільно звикали до темноти. Мої ніздрі розширились і я вдихнула повітря, яке нас оточувало. Воно було сухим. Жодної води навколо чи хоча б вологості.

      — Я так розумію, у тебе немає доступу до магії. — Заговорив Драган.

      Він правий, а втім у такі випадки кожен маг води має зі собою запас.

      — Все гаразд, у мене є фла… — Я намацую пояс, на якому мав би бути флакон з водою, але пальці продовжують мацати лишень пояс. Його не має. — Флакона немає!

      Трясця тебе тряси! Він, певно, випав, коли дракончик мене жбурляв на ліво й на право. Я теж молодець, запанікувала, красуня, навіть не звернула уваги на таку важливу деталь, не доглянула. Ну якого ж фіга.

      Я гнівно глянула на Драгана, а той лише знизав плечима.

      — Значить у нас немає магії. — каже він.

      Я зітхнула. Деякий козир в рукаві я маю, приберігаю на крайності , як ось ці, але дуже рідко, бо це небезпечно для мене.

      — Є. — кажу, а тоді присідаю, навпомацки шукаючи гострий камінь.

      Віддалено пролунали тягучі ревіння. Істоти наближалися, повітря навколо похололо, а я втупилась поглядом в цей гострий камінь, приклавши його до долоні, і не наважуючись на цей крок.

      — Доріс, — мовив Драган, насторожено дивлячись на мене. — Що ти задумала?

      Було незвично чути, як з його вуст зривається моє ім’я. Ще й з таким хвилюванням. Я б могла зараз просто утекти, кинути його. Впевнена, що істоти мене б не торкнулися, принаймні поки не покінчать з драконом. Але я тут. Стискаю цей холодний камінь, що наче лід, морозить мою руку, і готова підірвати своє здоров’я заради того, кого не переношу. Можливо я просто відчуваю себе зобов’язаною перед ним, бо він врятував мені життя, і я тепер змушена зробити те саме для нього. Так, саме так. Життя за життя.

      Стиснула камінь по сильніше і різонула собі долоню. По руці миттєво почала стікати цівка крові. Рана була глибока, тож кров хлинула, наче струмок.

      Я вдихнула в повні груди й заплющила очі, зосереджуючись на потоку мани. Кожнісінька клітинка мого тіла занила, шалено пульсуючи. І саме тоді я відчула легку пульсацію на кінчиках пальців. Кров, що стікала з них, зависла в повітрі, а та кров, що вже просякла в кам’яну підлогу, повільно поповзла у гору і почала зливатися з тими краплями, які зависли у повітрі, слухняно збираючись разом у тремтливу сферу.

      Я простягнула закривавлену руку і встромила її прямо сферу. Навколо мене здійнявся вітер, неповна частка моєї енергії вивільнилась й прорізала повітря. Сфера спалахнула, потік крові заворушився, а потім загус, перетворившись на подобу кинджала.

      В грудях защемило: я не хотіла цього.

      Я подивилась на Драгана. Мої очі звикли до темноти і тепер я могла бачити його обличчя. Він дивився на мене, нахмуривши свої білосніжні брівки. Стояв незворушно, свердлив зосередженим поглядом. Про що ж ти думаєш зараз, Драгане?

      Я спрямувала свою кров в іншу руку і в тій так само з’явився ще один кров’яний кинджал. Я виступила вперед, залишаючи Драгана позаду мене.

      — Тримайся позаду мене. — Кинула йому з-за плеча.

      А тоді стала в стойку, чекаючи на довгоочікуваних гостей. Щось вони затрималися. Дракон почав розминати свої крила, наче збирався чкурнути геть.

      — Не помри. — сказав він.

      Я хмикнула.

      — Це ти не помри.

      І ми приготувалися.

      Зі щілини, попереду нас, зненацька прорвався потужний вітер і все навколо затремтіло. Мене хильнуло в бік. Драган миттєво оказався обабіч, прикривши мене своїм крилом.

      — Я ж говорила триматися позаду мене! — Кричу йому, мружачись від вітру, що б’є в обличчя.

      — Якщо я не буду поруч, ти звалишся ще перш, ніж підеш у бій! — Відповів мені, намагаючись перекричати вітер.

      Порив був крижаним, таким, що пробирав до самих кісток. Шкіра вкрилась сиротами, а волосся стало дибки.

      Я намагалася зосередитись і розгледіти істот. Вони проривалися крізь щілину, несамовито ревучи, їх було з десятки і вони все лізли й лізли. Привиди кружляли зверху, над нами. Їхні тіла були прозорими, наче зіткані зі самого вітру чи подиху. У них не було помітно нижньої частини тіла, лише тонкі лапи з довгими і гострющими пазурами й здоровезна пащека, схожа на драконячу, але щось більше до демонічного.

      Все моє тіло напружилось, наче струна, яку натягнули. Я готова була залунати в любу секунду, забризкуючи усе своєю кров’ю, як художник – фарбою перед мольбертом.

      Я затамувала погляд, приглядаючись до кожної сутності. Спостерігала за кожним їх рухом, але вони продовжували кружляти зверху.