РОЗДІЛ 1. ЗАХОПЛЕНА ЗНЕНАЦЬКА

      Полум'я торкнулося моєї шкіри, миттєво обпікши її, і мене ніби виштовхнуло з будинку, тож тепер я валялася у мокрій від дощу землі, а руки мої були занурені в калюжу. Холодний вітер дув мені прямо у спину, а в обличчя періщило гаряче повітря.

      Я підвела очі й побачила перед собою палке жерло. Вогонь яскраво мерехтів й спалахував, наполегливо пожираючи дім. Мій дім…

      Моє серце стиснулося так, як ніколи раніше.

      — Мамо! — пропищала тоненьким, хриплим голоском. — Татку!

      Голос зрадницьки затих і горло немов хтось міцно стиснув. Я не могла більше вимовити жодного слова, не могла вдихнути. Мої губи тремтіли, а в очах застигла страхітлива картина: з полум’я ніби визирали постаті, що глузували, тягнули руки. Мені здавалось, що я чую несамовиті завивання у цьому гарячому вихорі.

      Гарячі сльози рікою стікали з моїх щік. Краплинка скотилася з мого підборіддя і, на мить, ніби застигши, попала прямісінько в калюжу. Я подивилась на розмиту постать у відображені, а тоді, коли вода втихомирилась, змогла нарешті розглянути: у відображені була маленька дівчина з очима, сповненими нестримним жахом. Її крихітні оченятка застигли широко розплющеними, а губки були стиснуті в тоненьку нитку. Її розпатлане каштанове волосся колихалося на вітрові й переливалося серед червоних язиків полум’я.

      Нудотні крики позаду змусили мене відірвати погляд і нарешті озирнутися. Навколо бігали люди, втікаючи від пожежі, що настигла і їхні дома також. Жінки кричали від розпачу, тримаючи своїх дітей на руках. Пригортаючи їх до грудей, захищаючи від лиха.

      Мамо…

      Я озиралася й озиралася, а серце все пропускало удари, воно зіщулювалось від кожного крику. Моє тіло здригалося від кожнісінького ревучого тріску.

      Татусю…

      Я дивилася на свій дім, який з кожною хвилиною ставав все менш на нього схожим. Я знала, що вони там, я мала їх урятувати. Я ж можу! Чому я не підводжусь?

      Мої ноги та руки тремтіли, але якби сильно я не хотіла щось зробити, я не могла навіть поворухнутись. Я почала схлипувати й тихо завивати, давитися своїми слізьми. В грудях божевільно пекло і я, не в силі терпіти цього болю, скрутилась, немов та креветка, стискаючи одяг в тому місці, де болить. Ніби це мало допомогти.

      Небо спалахнуло різким блиском і у ту ж мить мене наче блискавкою ударило. На небі загриміло так, що аж земля затремтіла. Від того грому мій голос зірвався і я закричала прямо в полум’я, настільки сильно і відчайдушно наскільки могла:

      — ПОВЕРНИ ЇХ! — В унісон моєму вереску пронісся іще один гучний грім і я…

      Прокинулась, різко розплющивши очі. Моя голова так і залишилась нерухомо сперта об камінь, по якому стікали холодні, тонкі струмки. Вода торкалась моїх плечей, стікаючи по всьому тілу. Одяг, промоклий наскрізь, неприємно лип до шкіри й, немов іще один мій тягар у цьому триклятому світі, ставав важчим із кожною краплею.

      Я сиділа під кам’яними уступами, з яких, прямо на мене, спадала вода, розбиваючись на тисячі срібних бризок.

      Якщо пильно простежити за водою, то можна помітити, як струмочок переливається зі срібного до яскраво-синього. Таких водоспадів не так вже й багато, ми називаємо їх – чистилом. Це не зовсім звичайні водоспади, вони криють у собі частинку магії. Тож ми – маги, за часту використовуємо їх, щоб зцілитись від глибоких чи смертельних ран, відновити енергію, або ж просто очистити свій розум.

      Моє серце досі тріпотіло, мов заляканий метелик, що втрапив у павутинню. Я заплющила очі та змусила своє тіло розслабитись. Помалу мої м’язи перестали бути напруженими, і крізь стиснуті зуби я набрала повітря в повні груди, а тоді повільно видихнула. З новим повітрям у грудях, я чітко відчула, як по моїм венам тече енергія.

      Моя мана, джерело енергії, є слабкою, хоча магія достатньо сильна. І це один із моїх тягарів. У мене є потенціал, але я не можу його використати на повну, бо інакше моя душа і тіло не витримають.

      Раптом по моїй шкірі пробігли сироти, а волосся на руках стало дибки. Моя мана всередині мене колихнулась і я відчула, як хтось наближається. І ця енергія була мені знайомою. Я роздратовано зітхнула, знаючи, що мій спокій зараз буде порушено.

      Дмухнув вітерець в мою сторону.

      — Чого тобі, Драгане?  — кажу невдоволеним тоном.

      Я залишалась нерухомо сидіти й не збиралась розплющувати очі. Мені не потрібно було бачити його, щоб знати, що він з’явився у крихітній копії свого обліку дракона. Це все одно була ілюзія, створена з його магії.

      — І таким голосом ти мене зустрічаєш?

      — А яким маю? — Я насупила брови. — Ти убити мене хочеш.

      — Ти викрала мою коштовність. — Обурено фиркнув.

      Я дістала шкіряну торбинку, яку поклала обабіч себе на камінні й огорнула магічним захистом, щоб її не намочило, і у якій красувалися різноманітні коштовності.

      Я вийняла звідти кришталеву перлину.

      — Ось цю? — Кажу йому, крутячи перлиною перед його обличчям.

      Він замовк і я чітко уявила, як він насупив брови, десь там, у своєму оксамитовому кріселку.

      — По-перше, вона не твоя, — я заховала коштовність назад у торбинку, — вона всеохопна. А, по-друге, мені потрібніша.

      — Та невже? — злукавив дракон. — Невже так гордишся роботою крадійки?

      — Здобувачки. — Наголосила я.

      Він одним помахом крихітних крил опинився перед моїм обличчям. Його ніздрі широко роздулися і гаряче дихання щипнуло мене за шкіру.

      Драган пильно дивився мені у вічі, а я не зводила погляду з його пурпурових, мов лавандове поле, очей.

      — Думаєш ці камінці тобі чимось допоможуть? — його гострі зубики зблиснули на сонці, — скільки ти їх зібрала, один?

      Я стиснула кулак. Зуби неприємно скрипнули.