Розділ 14

На вулиці було тепло – сонячні промені ніби цілували дівоче обличчя, а легкий вітерець грайливо торкався волосся. Тільки всього цього Настя майже не помічала – занадто сильним був шок від усього, що сталося. Навіть не одразу згадала про те, що її машина лишилася біля будинку Міллера і доведеться її забирати на таксі.

Коли ще кілька годин тому їхала до Дена була заведена до межі й хотіла лише влаштувати йому скандал через безвідповідальність, але те, що побачила, вразило до глибини душі. Той дурисвіт, якого знала, був іншою людиною. Точно не тим чоловіком, що обережно притискав до себе донечку й намагався її заспокоїти. В тому, що Ліна – його донька, сумнівів не виникло – і їхнє спілкування, і зовнішня схожість буквально кричали про це.

В Насті аж серце защеміло, коли Міллер попросив її викликати Швидку. В його погляді та голосі було стільки розпачу, що зрозуміла – він почувається безсилим і не розуміє, як допомогти дитині. Насправді нічого дивного в його поведінці не було – мало хто з батьків міг одразу розпізнати небезпечні симптоми й відрізнити їх від звичайного отруєння чи застуди. Вона й сама, коли це сталося, нічого не зрозуміла, аж поки не викликали лікаря.

Пропозиція Дена розпитати про те, що її зацікавило, була привабливою, але не настільки, щоб дійсно погодитися на неї. Принаймні не в той момент, коли він настільки виснажений безсонною ніччю та хворобою. Хоча питань, звісно, було чимало…

За всі ці дні чоловік жодного разу не розповів про те, що має дитину, а зважаючи на те, як він поводився з Ліною – це навряд забудькуватість. Та й на того, хто просто не бажає говорити про «спиногризів» він не схожий. Отже, скоріш за все, Ден навмисно приховав цей факт, і хоча не сказав це вголос – хотів би, щоб ситуація лишилася такою ж самою.

«Треба буде подумати, як пояснити його відсутність на роботі», - вирішила Пін. Насправді почувалася трохи дивно, бо завжди вважала Дениса найненависнішою людиною серед своїх знайомих, але останнім часом ставлення до нього сильно змінилося. І вплинув на це не лише цей ранок.

Направду, бувши студенткою, спілкувалася з ним часто, але не багато – він дратував своєю звичкою постійно задирати її, як робив це й зараз, і прізвиськом, яке асоціювалося лише з Пінкі Пай – рожевою поні, мультики про яку так часто дивилася молодша сестра однієї з подружок. Думати про себе, як про мультяшну кобилку не надто високого розуму…ну таке… Та й постійні картярські ігри дратували. Кості ж це подобалося – він частенько зависав з другом до самого ранку. Маючи більше грошей, він і програвався частіше, ніж Денис. Не раз це ставало причиною сварки між нею та хлопцем, коли вони ще зустрічалися, але Костя навіть слухати не хотів – казав, що то все просто розваги.

Голова гуділа від думок і розрахунків, то ж коли припаркувалася біля ресторану, навіть здивовано кліпнула кілька разів – не думала, що настільки на автоматі все робить. Добре хоч в аварію не потрапила.

- Насть, що сталося? – ледь не вибігла їй назустріч Аліна. – Де ти так довго була? – хоча й телефонувала напарниці, але все одно вона хвилювалася.

- Була з Деном, - втомлено сказала, непомітно оглядаючи власний одяг. Наче все прибрала, але переодягнутися не завадить. Тільки підняла очі на адмінку, як довелося швидко додавати: - він захворів. Я приїхала - в нього температура під сорок була – ледь двері відкрив. Довелося терміново Швидку викликати, потім за ліками ще бігти… Кляті антибіотики ще спробуй знайти, - створювала з повітря правдоподібну історію. – Коротше, весело було. Але коли я йшла, наче краще почувався й збирався лягати спати.

- О боже, - прикрила рукою рота Аліна. – Там хоч все нормально?

- Гадаю, що так. Лікар сказав – нерви, перевтома, та ще й інфекцію десь підхопив і намагався чаями прибити.

- То він тут хворий ходив? Не помітила цього. Ой, ще й з дітьми вчора…

- Та ні, кажу ж – придушував хворобу, і це, певно, вже не вперше, - хитнула головою. Треба було терміново змінювати тему. – Аль, наше змагання, гадаю, можна поставити на паузу, то ж сьогодні я попрацюю з тобою на касі. Дім, ти ж впораєшся сам? – звернулася до бармена.

- Ой, ну не зна-а-а-аю, - протягнув. – Та куди я дінуся? Краще скажи – з Деном все норм?

- Так, поки відпочиває. Думаю, за тиждень вже повернеться.

- Сподіваюся, - в очах хлопця було помітно справжній сум – за ці кілька днів він здружився з Міллером.  

- Що за зібрання? Від вас шуму більше, ніж від малечі, що святкує у нас на другому поверсі, - зі свого кабінету вийшов Костя. – Настю, - насмішкувато схилив голову: - ти нарешті вшанувала нас своєю присутністю? А де Денис? Чи вже накивав п’ятами? – навіть озирнувся в пошуках друга. Пін же прикусила щоку зсередини, аби тільки змовчати. Ну це ж була його ідея, взяти Дениса директором, то до чого це фиркання?!

- Він захворів. Я тільки-но від нього, - сказала те, що інші вже чули.

- А хіба похмілля вважається поважною причиною для прогулу?

- Костю, може підемо до твого кабінету?

- Як скажеш, лялю, - останнє слово додав тихо, але Настя почула й зі злістю стиснула щелепи. Кретин! І як могла з ним зустрічатися?!

Варто було тільки закрити двері, як чоловік всівся у крісло й, закинувши ноги на стіл, поцікавився:

- Хочеш скористатися відсутністю Міллера й схилити мою думку на свою користь? – по тому, як пройшовся поглядом по її фігурі, стало зрозуміло, який саме метод улещування він би обрав.