Розділ 13

- Сонечко моє все добре, я тут, - сів на підлогу біля ліжка донечки й обережно обхопив її руку. Бідна – ця ніч їм обом далася важко. Катерина Сергіївна ще звечора поїхала до племінниці з ночівлею, а зранку подзвонила й сказала, що приїде трохи пізніше – в неї страшенно підскочив тиск, то ж боїться зараз їхати. А в Ліни, як на зло, піднялася температура. Звісно, він знав, як діяти в таких ситуаціях, та й ліки завжди були під рукою, але краще від цього не ставало. Тим паче, що дівчинку кілька разів нудило. Що могло стати причиною отруєння не знав, та й загалом ситуація йому дуже не подобалася. Хотів зранку одразу поїхати до лікаря, але на світанку Ліна нарешті заснула, то ж хотів дати їй трошки відпочити. Сам все одно не міг – сон був рваним і надчутливим. Для того, щоб нічого не турбувало маленьку, навіть звук на телефоні повністю вимкнув, хоча й розумів, що можуть бути проблеми. Втім, її здоров’я та спокій хвилювали значно більше, ніж банальне спізнення чи невихід на роботу. Так, розумів, що чинить не дуже добре, але в той момент вже мізки працювали лише в одному напрямі…

Коли на порозі побачив Настю, ладен був її прибити – мало того, що у двері дзвонила, наче навіжена, так ще й волала, як сирена на весь під’їзд. Звісно, Ліна від її криків прокинулася.

- Тату, мені спекотно, - скинула ковдру донечка й запхикала. Швидко приклав руку до лоба й зціпив зуби. Дідько, температура знову піднялася.

- Добре, йди до мене. Тільки давай ліки вип’ємо, добре? Вони солоденькі, з полуничкою. Ти ж любиш полуничку, правда? – посадив її до себе на коліна й потягнувся за жарознижувальним. Тільки зараз помітив, що Настя дивиться на них. І коли тільки встигла зайти?

Їхні погляди зустрілися – в його очах був виклик, вона ж була розгублена, як ніколи. Хотіла показати, що найрозумніша й знає все краще за інших? Будь ласка! Тільки ні чорта вона не бачить! Не може прийняти, що люди змінюються, і що вона сама може помилятися у своїх оцінках та судженнях.

Ліна була його маленьким щастям, таємницею, заради якої ладен був змінити життя на 180 градусів, і менш за все Денису зараз хотілося, щоб Настя втручалася у справи його родини.

- Ти хто? – помітила незнайомку Ліна, і шансів непомітно зникнути вже не було. Вона подивилася на чоловіка, ніби питаючи в нього дозволу, і, отримавши стриманий кивок, зайшла до кімнати.

- Привіт. Мене звати Настя, - присіла навпочіпки біля його донечки Пін.

- А я Ліна. Мені три рочки, - дівчинка спробувала показати на пальчиках три.

- Ти велика дівчинка, Ліно, - посмішка в Насті вийшла натягнутою – схоже, розуміння ситуації давалося їй важко.

- Мені в ротику несмачно, - пожалілася. – І отут болить, - показала на животик.

- Я можу чимось допомогти? – спитала, здається, щиро занепокоєна станом хворої.

- Навряд. Ліки зараз подіють і ми поїдемо до лікаря, - тихо сказав, притискаючи доню до себе.

- Не хочу до лікаря! – зарюмсала вона. Всю ніч капризувала, і ось знову.

- Сонечко, він просто тебе подивиться. Щоб тобі знову погано не було, - заспокоїв, але марно - його вже не слухали й лише плакали.

Пін озиралася навкруги, явно шукаючи, чим можна відволікти увагу малечі. Їй було ніяково, і це зрозуміло – наче й залишити не може тепер, але й сидіти якось незручно.

Денис намагався трохи заспокоїти Ліну, але раптом зрозумів, що зараз станеться. Мить, і донечку знову знудило, через що вона почала плакати ще більше. Не розуміла, чому їй так погано, і відчуття буди дуже неприємними.

Дитина вже на повну плакала, і Міллер відчував себе найжалюгіднішим батьком у світі. Він навіть не міг зарадити, коли в неї звичайне отруєння, то що казати про більше! Якби не Катерина Сергіївна…Він притискав Ліну до грудей намагаючись заспокоїти і себе, і її.

- Виклич Швидку, - попросив хрипко. Ліки не затримуються всередині, а, отже, й збити температуру вони не встигають. Робити уколи самостійно не ризикне – ані дозування, ані те, які препарати потрібні, не знав.

- Добре, - кивнула, й встала. Краєм ока помітив, що й Насті дісталося, коли Ліну знудило – штани були брудні, але дівчину, здається, це не бентежило. Вона вже хотіла набрати номер екстреної служби, як раптом засумнівалася. – Ліночко, підеш до мене? А тато поки тобі солодкий компотик зробить, - звернулася до доньки, а потім пояснила: - Подзвони краще ти й скажи симптоми, бо я ж нічого не знаю. І зроби їй дійсно щось солодке – компот чи чай. Дуже схоже на ацетон. В Сашка таке було, - відвела погляд. Денис швидко дістав з шафи два рушники – один подав Насті, інший кинув на брудну частину ліжка, і попрямував на кухню. Вже звідки набрав Швидку й описав симптоми. На щастя, компот у них вдома був, то ж захопив і його. Якщо є бодай найменший шанс допомогти донечці – він так і зробить.

- Будуть за кілька хвилин, - сказав, ніби Настю це мало цікавити.

- Ми наче, трохи подружилися, то ж можеш поки вдягтися, - сказала, беручи з його рук компот.

- Так, дякую, - розгублено кивнув, і потягнувся за речами. Геть все з голови повилітало від нервів.

Коли приїхали лікарі, то вони швидко зробили тест і підтвердили припущення Насті – в Ліни дійсно підвищився ацетон, і через це їй було так погано.

- Мамочко, я б рекомендувала вам поїхати до лікарні й там кілька днів побути під наглядом, - суворо сказала лікарка. – Звісно, ви можете лікуватися вдома, але з температурою та нудотою ще кілька днів можуть бути проблеми – краще не ризикувати.