Розділ 12

На ранок Настя прокинулася геть розбитою – всю ніч снилися якісь дивні сни, ніби вона слідкує за Денисом і знаходить його то в обіймах якоїсь рудої особи з сумнівною репутацією, то з Костею, коли вони змовляються проти неї. Обидва варіанти чомусь страшенно дратували. Настрою чепуритися вперше за довгий час не було, то ж дівчина навіть зраділа, що сьогодні працює на барі, й без проблем може вдягти звичайні джинси – фірмова футболка в неї була на роботі.

- Мам, а сходимо у твій вихідний у зоопарк? Ваня каже, що там нещодавно народилося лисеня і зараз можна запропонувати ім’я для нього. Тільки це треба зробити до наступної неділі.

- Я спробую, сонечко, - обійняла й поцілувала сина у скроню. Він вже геть великий! Ще трохи й зростом з неї буде! – Але якщо в мене не вийде – сходіть з дідусем, щоб ти встиг обрати ім’я малюкові, а зі мною тоді просто так туди підеш, добре?

- Я подумаю, - серйозно погодився хлопець, і поцілувавши маму у щоку, пішов до школи. На жаль, з появою Міллера Настя бачила сина лише зранку та пізно вночі, коли він вже спав. Їй не вистачало їхнього спілкування, але вмовляла себе трохи зачекати, бо ж на кону стоїть занадто багато. От лише вчора змогла раніше прийти з роботи, то ж влаштували сімейний кіновечір і дивилися улюблені мультики. Навіть її тато погодився, що це гарна ідея, а малий хитрун ще й розвів маму на велику піцу з подвійним сиром.

Вчора дитяче свято дійсно непогано минуло, і Настя без вагань визнала – їхня з Деном командна робота дала гарні результати. Наодинці жоден з них би так не впорався. Втім, треба відкидати ці сантименти – перш за все він її конкурент. І якщо дати Кості бодай один шанс подумати, що вона чимось гірша чи слабша за його приятеля – прощавай улюблена робота. Шкода, що Міллер не розуміє, наскільки це важливо для неї.

Діма був дуже охайним та відповідальним співробітником, то ж майже нічого не потрібно було робити для того, щоб підготувати робоче місце. Зробивши собі та Аліні каву, яку вона так любила, Настя підійшла до напарниці. Та виглядала знервованою й раз по раз поглядала на годинник.

- Аль, щось сталося? – прямо спитала.

- Дениса щось не видно, а ти ж сама знаєш – він за цей час жодного разу не затримувався.

- Ну то він вчора раніше пішов – може десь загуляв, ось і проспав? – припустила Настя.

- Сподіваюся, що в нього є вагоміша причина для спізнення.

- Ти дзвонила йому?

- Поки ні, але якщо найближчим часом не з’явиться – наберу.

- Як знаєш, - не стала наполягати на своєму Настя. Проте її ця ситуація вже бісила – ну і як такому довірити управління рестораном? Вирішивши, що це не її справа, дівчина повернулася до бару, але коли через годину до неї підійшла Аліна, стало зрозуміло – справу треба брати у свої руки. Хоч-не-хоч, а всі сприймали Настю за головну у закладі, то ж саме до неї підходили радитися й питати дозволу.

- Слухай, я не знаю, що робити. Денис не відповідає, а я Катю ж відпустила на сьогодні.

- Давай я ще наберу, - запропонувала дівчина, але і її Міллер продинамив. Ситуація була неприємною, але доповідати Кості про прогул потенційного директора ніхто не хотів. Прикрити ж навряд вийде – той завжди цікавився справами «улюблених співробітників». Сьогодні був будній день і гостей було не надто багато. Тому Настя наважилася запропонувати геть шалену ідею, але іншого виходу не бачила. – Аліно, поки попрацюєш і на касі, і адміністратором. А я зараз притягну цього гульвісу. У нас же є його адреса?

- Так, має бути, - кивнула напарниця, а потім тільки зрозуміла, що їй сказали. – То ти дійсно хочеш за ним поїхати?

- А ти гадаєш, що то в мене жарти такі? – здивовано глянула Настя на неї, виходячи з бару.

- Ні, просто… Це дивно.

- Не дивніше ніж все, що відбувається останні тижні, - зітхнула, погоджуючись.

Міллер жив не так вже й далеко від ресторану – всього хвилин двадцять машиною. Поки їхала – хотіла ще раз набрати Дениса, але потім плюнула на це – хотів би відповісти – вже б це зробив. Якщо буде вдома з якоюсь кралею – все йому висловить, а як ні – то нехай вже Костя сам з усім розбирається! Вони зробили все, що у їхніх силах.

Вже паркуючи машину біля потрібного будинку, Настя зробила останню спробу додзвонитися Дену, але марно. Неквапливо піднялася сходами на потрібний поверх, відчуваючи, як венами розтікається лють та образа. От що він собі дозволяє?  Загуляв десь, а тепер вважає, що можна на все забити? Ні, красунчику, так не піде! Навіть з такою симпатичною мордочкою вона йому не спускатиме з рук отакі виверти!

Ще раз звірившись з адресою на папірці, Настя натисла на двірний дзвінок. З першого разу не спрацювало, то ж вона повторила, цього разу затримавши палець трохи довше. Хотіла ще раз натиснути, але раптом двері прочинилися. На порозі стояв заспаний Денис в самих лише штанах. Було помітно – нічка в нього була бурхливою – погляд розгублений, під очима з’явилися тіні, а волосся нагадувало гніздо навіть більше, ніж зазвичай.

- Настя?... – ледь фокусуючи на ній погляд, спитав.

- А на кого ще схожа? Міллер, ти геть знахабнів?! Що за фігня?! – одразу ж завелася. – Ти мав бути на роботі дві години тому! А ти не те що не прийшов, а навіть на дзвінки не відповідаєш! Ні, я розумію, що в тебе блат, але…