Розділ 11

Денис поглянув на себе у дзеркало й грайливо поправив метелик. М-да, ось ким-ким, а Мікі Маусом він ще не був. Ну то нічого – нове амплуа йому личить, у цьому не сумнівався. Тим паче, що напарницею сьогодні була Пін. Що ж, з неї вийшла прикольна мишка.

Свято мало розпочатися за пів години, але аніматори вже були на своїх місцях. Настя тільки відійшла до залу, щоб все перевірити.

- Що таке, хвилюєшся щодо своєї акторської майстерності? – пожартував, помітивши, що дівчина нервово потирає руки. Навіть вушка забула вдягти. Їх Денис, до речі, й приніс. – Слухай, я, звісно, не проти, але що за дивний вибір? Гадав, зараз малі фанатіють від трохи інших персонажів.

- Сама не знаю, - зізналася. – Свято замовляла бабуся й сказала, що це принципово, щоб були саме ці два персонажі. Навіть супер героїв не розглядала.

- А скільки хоч років малечі? – покрутив у руках власний хвіст. Прикольна штука для заспокоєння.

- Дев’ять. Буде близько десяти дітей – не всі визначилися ще. Їх приведуть о дванадцятій, а заберуть після шостої. За цей час маємо пограти, поїсти, і знову пограти. Головне, щоб вони не сумували, - весь цей час Настя не зводила погляду з дверей, де от-от мали з’явитися маленькі гості. Денис же подумав, що вона дуже мило виглядає – ця червона сукня з величезними білими горошинами схожа на ті, які сама Пін обирала для себе, то ж жодного почуття дискомфорту не було. А от світле волосся вона зібрала у два невеличкі вузлики на голові, то ж здавалося, що в неї й без накладних мишачих вушок є такі ж, але трохи менші. Ну й, звісно, куди ж було подітися від величезного червоного бантика на голові?

- Твій малий полюбляє такі свята? – питання вирвалося перш ніж встиг подумати, але час обрав на диво вдало – Настя й не зчулася, як відповіла.

- Так, але не на дні народження. Навіть сам полюбляє перевдягатися у різних героїв, - вона посміхнулася і сховала погляд. Було помітно – її дитина – те, про що не хоче ні з ким говорити. Цікаво, чому так? Зазвичай мами постійно розповідають про своїх синочків та доньок оточенню.

Подумати ще про особисте життя дівчини не дали – за мить ресторан перетворився на маленький філіал молодшої школи та дитячого садочка.

- Привіт, діти! – трошки змінив власний голос Денис. – Ну що, ви готові до пригод?!

- З мишею-мутантом? – скептично спитав іменинник, і, скинувши куртку на диван, втупився в телефон.

- Я їх боюсь! – захникала дівчинка років п’яти у сукні з пишною червоною спідницею. Інші діти теж не виявили жодного бажання навіть привітатися з мультяшною парочкою.

«Це жопа», - самими лише губами сказав Ден, а Пін лише ошелешено кивнула, погоджуючись. Схоже, це завдання вони вдвох провалять.

- То як, діти, чим хочете зайнятися в першу чергу? Знайти магічні кристали? Помалювати, чи… - Денис примружив очі, ніби уявляв щось дуже класне, - з’їсти смачнючі бургери? – навіть по животику себе погладив та облизнувся для наочності.

- Слухайте, я розумію, що у вас робота, але нам це не цікаво. Дайте нам спокій, й дозвольте нормально пограти по сітці. Он поки з малими можете понянчитися, - кивнув іменинник на молодшу сестричку й ще двох дітей такого ж віку.

- А в що хоч граєте? – схрестив руки на грудях Денис.

- Ти занадто старий для такого, - самовпевнено глянув на нього хлопець.

- І все ж. Я багато у що граю – може покажеш? Чи ти просто ламер?

- Слухай ти, миша-переросток, я ніякий не ламер! Граю точно краще за тебе! – обурився малий.

- Ага, вірю, - позіхнув Денис. Пін же ледь стримувала посмішку – її напарник просто брав малого на слабо.

- Бери телефон, - кивнув хлопчик.

- Та ну. Краще піду з малими понянчуся. А ви тут сидіть, грайте по сітці, - відмахнувся чоловік.

- Гей! – став він перед аніматором. – тебе ж найняли розважати нас, то розважай!

- А що натомість? Твоя бабуся чітко сказала як вас розважати, і віртуальних ігор там не було.

- Грошей хочеш? – знітився малий.

- Пф! За кого ти мене приймаєш? Ми ж з тобою серйозні чоловіки. Пропоную угоду.

- Яку?

- Якщо ти виграєш – ми вас не чіпаємо і робимо все так, як ви хочете. Виграю я – телефони в сторону, і веселімося в реальному світі, - Міллер простягнув хлопцю руку, демонструючи, що сприймає його максимально серйозно.

- Граємо сам на сам? – прийняв правила гри, відчуваючи себе ну дуже дорослим.

- Звісно. Ми ж чесні гравці, а не якісь чітери, - схоже, тут Ден трохи обламав суперника – той сподівався на попуск з огляду на вік.

- Добре, - скривився, але все ж потис руку іменинник.

- Ну, давай, показуй, у що граєш, - Міллер по-турецьки всівся на килим й дістав з кишені телефон.

Кілька хвилин знадобилося на те, щоб встановити додаток та обговорити правила, але Пін розуміла – пригода вже почалася. Малі впертюхи затамувавши подих слідкували за тим, як Блейк (як попросив називати себе іменинник, хоча бабуся чітко вказала – любого онука звати Михасиком) намагається «зробити» Дениса. Гравці сіли один біля одного, а глядачі скупчилися навколо них і пильно дивилися на екрани їхніх телефонів.