Розділ 10

Сьогодні Настя вперше ледь не проспала. Додому дісталася досить пізно через ті кляті монети, то ж будильник навіть не чула. На щастя батько вчасно розбудив. Ще й так сталося, що сьогодні вони з Денисом вдвох мали виконувати одну й ту саму роботу адміністратора. Порадившись з Аліною, вони дійшли висновку, що нічого страшного з того не буде, якщо одночасно і Настя, і Денис вийдуть на зміну. Все ж його треба було багато чого навчити й не залишати без контролю, чим і планувала зайнятися дівчина.

Від спогадів про те, як вчора розійшлися, ставало ніяково. Він її бісив, відверто бісив, але ж бачила – він не та скотина, якою вона його спочатку вважала. Хоча й робить всі ті пакості навмисно. Принаймні з монетами. Але чомусь тепер це не злило, а навіть трохи… інтригувало. Якщо вважати, що вона вчора зробила свій хід зіпсувавши його суфле, то, виходить, тепер його черга робити їй подлянку. Але якщо ні, то… До початку робочого дня лишалося ще п'ятнадцять хвилин, то ж вона сперлася на стійку й замріяно підперла підборіддя долонькою. Щоб його такого вигадати, а? Може, поставити на бенкет на вихідні? Там саме буде святкувати ювілей їхня постійна гостя тітка Клара – люта феміністка, яка в кожному чоловічому погляді бачить спробу принизити її. Хоча ні, такого й ворогові не побажаєш, - посміхнулася, проганяючи дурнуваті думки.

- Нарешті я бачу ту Пін, за якою так скучив, - почула голос зі сторони робочого приміщення й вже повернулася, щоб сказати щось звично-їдке, як зависла.

Здається, навіть подих перехопило від побаченого, бо Ден, виявляється, знав, як здивувати! Зазвичай він приїздив до ресторану трохи раніше від інших, але Настя точно знала, коли він має зайти до приміщення, адже голосний рев мотоцикла важко було ігнорувати. При цьому щоразу Міллер лишався вірним собі – джинси, обтисла футболка й змінний одяг у рюкзаку. Навіть до його шкіряної куртки вже звикла. Але тут… Тут він її просто ошелешив!

Цього разу здалося, що до ресторану зайшов геть інший чоловік – чорний класичний костюм ідеально сидів на підтягнутому чоловічому тілі. По незначних деталях було зрозуміло – явно купувався не поспіхом на ринку. Можливо навіть його шили на замовлення. Верхній ґудзик білосніжної сорочки був грайливо розстібнутий, даючи можливість розгледіти міцну шию та срібний ланцюжок. Навіть волосся здавалося геть іншим – сьогодні Денис його зачесав назад, хоча кілька неслухняних пасм все одно намагалися впасти на очі. А смарт-годинник тепер замінив звичайний механічний на шкіряному браслеті. Зі звичного залишився лише погляд, в якому наче бісилися чортенята.

- Що сталося, Настю? Дивишся на мене, наче примару побачила, - підійшов до дівчини й окинув поглядом. – Як же я скучив за цим твоїм прикидом! Певно, довго рилася у бабусиній скрині? – немов відро крижаної води на неї вилив. Миттю згадала, чого так бісив щоразу!

- Та ні, що ти! Мені моя ручна міль все прямо до ліжка приносить! – Ден сунув було носа у теку з накладними, яку розглядала, але дівчина з гучним ляском закрила її, ледь не зачепивши допитливого носа.

- Яка гарна зараза, - посміхнувся, анітрохи не образившись.

- Ден, не грай з вогнем. Я ж тебе прожую і виплюну за такі слова, - схилилася ближче до Міллера.

- Я про міль. А ти про що подумала? – підсунувся ближче. – Хоча, - він ще раз швидко оглянув її, ніби хотів у чомусь впевнитися, - ти теж гарна. І теж зараза, але мені подобається.

- Твоєї думки я не питала, - ображено відвернулася від нього.

- Знаю. Пін, чого я тебе постійно бішу, а? Що не так?

- Це ти мене після коментаря про бабусину скриню питаєш? – аж захлинулася від емоцій Настя.

- Годі, ти ж знаєш – у нас завжди було так: ти даєш пас мені, я – тобі. Вічні вороги, яким ніколи не буде сумно разом.

- Ти знаєш, мені й без тебе було чудово.

- Навіть не сумніваюся, - гмикнув. – Може трохи розкажеш про себе? Все ж довго не бачилися.

- Ден, не набивайся до мене в друзі, будь ласкавий, а? Ну тобі ж це не треба, а мені – тим паче.

- Чому так думаєш? – нахабно всівся за один зі столиків. Дівчина роздратовано засопіла, але промовчала.

- Якщо виграєш ти, я все одно скоро піду. Хай би що Костя не казав, а я не зможу спокійно працювати з ним і мовчки робити, те, що захоче – він псує все, чого торкається. Якщо ж виграю я – ти підеш з ресторану.

- Що заважає нам нормально спілкуватися поза роботою? Серйозно?

- Дене, не починай, - закотила очі.

- Добре, мала. Тоді хоча б розкажи трохи про себе, - неголосно попросив. Чи то у тиші залу не бачив сенсу говорити гучніше? – Ти заміжня?

- Якщо гадаєш, що за кілька днів щось змінилося, то помиляєшся. Моє особисте життя й досі тебе не обходить.

 - Добре, тоді давай розпочну я. Я не одружений, дівчини не маю. Відкритий для стосунків, так би мовити, - підійшов ближче, і одразу ж отримав легкий поштовх у груди.

- Твій сімейний стан мене не обходить. І я ненавиджу, коли лізуть у мій особистий простір, - попередила. Потім, ніби завершуючи розмову, взяла до рук сумочку і вийшла з-за стійки. У холі висіло величезне дзеркало у повний зріст, то ж Настя підійшла до нього й пройшлася червоною помадою по губах.

- Скажи, будь ласка, лише одну річ, - за її плечем знову опинився Міллер. Хитнула головою, ніби думаючи, яку дурість він спробує дізнатися цього разу. – Як називали дівчат з грайливих плакатів, які були популярні в Америці в минулому столітті?