Розділ 9

Ну все! От тепер Пін точно не знатиме милості! Якщо спершу Денис ще трошечки мав сумніви щодо того, чи не пожаліти красуню, то тепер точно впевнився – жодного жалю й співчуття! Не після того, як вона зіпсувала його десертики! А в тому, що це саме зухвала адмінка в прямому та переносному значенні приклала руку до тих суфле – був впевнений. Ще ж хвилину тому були схожі на Еверест – високі, пухкі й впевнені у своїй міці! А далі… якийсь страшний сон кондитера. Ну нічого, подивимося, хто сьогодні сміятиметься останній. Хоча Пін точно буде не до сміху.

Дівчина вовком дивилася на нього, коли перерахувала першу партію грошей. Але тут вже Денис встиг домовитися зі своїми дівчатами, то ж приїхав кур’єр з черговою порцією металу. Здається в той момент Настя навіть неголосно вилаялася, але претензії було нікому виставляти – це ж не він їй їх підсунув (принаймні прямо). Та і яка різниця, яким саме номіналом розрахувалися?

Тим часом, поки Настя відходила від перших двох серйозних ударів, Ден не втрачав часу й зловив кількох офіціантів та запропонував їм допомогти – якщо вже ресторану так потрібні мілкі гроші, то він залюбки поміняє сотню-другу. Ті, звісно, раділи пропозиції й погоджувалися. Тим паче, що клієнти значно охочіше тоді лишали «чай».

Коронний удар залишив на потім, коли підійшов до Діми й наміняв в нього ще кілька тисяч. Тому було неважливо, чим саме здавати касу, адже новий приятель давав все у пакетах з конкретною сумою, а не просто відсипав щедроти навмання.

На кухні, на щастя, сьогодні пригод більше не було. Борисович, звісно, добряче посварив, але розумів, що витерпіти лишилося буквально кілька годин, то ж відправив на допомогу інших підлеглим. Там з колегами зміг простіше спрацюватися, і навіть нічого не запоров. Хтось навіть пожартував, що суфле просто злякалися того вогню, що між ним та Настею виник.

- Чим ти встиг їй так допекти? Я тут вже три роки працюю й жодного разу навіть не чув її роздратування, а тут… - сміявся Мишко – молодий кондитер.

- В кожного свій талант, - багатозначно мовив Денис. Пін цього не помічала, але з кожним днем він завойовував все більшу й більшу прихильність співробітників ресторану. Його метою не було налаштувати їх проти Насті, але от досягти лояльності, щоб розуміли – він не ворог, і з ним можна знайти спільну мову, було цілком реально. В тому, що має шанси перемогти Пін не сумнівався. Але як працювати з людьми, які тебе ненавидять та зневажають? Не найкращий початок кар’єри, якщо чесно.

Дивно, але саме в цей вечір після закриття ресторану майже всі миттю розлетілися. Ден тільки-но встиг закінчити з прибиранням робочого місця й перевдягтися, як зрозумів – вони лишилися в Настею сам на сам.

- Пін, я пішов! Закриєш? – вийшов у зал, зручніше перехопивши шолом.

- Йди в дупу Міллер! Я ненавиджу тебе та твої грьобані монети! – озвалася з коморки касира дівчина. Звісно, він одразу ж пішов на голос. Мов сирена поманила.

- Не я почав цю війну, - посміхнувся, спершись на одвірок плечем.

- То це моя провина, по-твоєму? – огризнулася.

- Ну…

- Дене, йди вже! Мені тут ще пів ночі через тебе сидіти!

- Цілі пакети можеш не рахувати – я й так скажу, скільки там, - зітхнув Ден, подумки лаячись. Ну чому він не вміє платити цьому дівчиську тією ж монетою?! Ніколи не вмів!

Від його слів Настя здивовано завмерла – бачив, що спробувала знайти десь підступ, але здоровий глузд взяв своє – тут йому дійсно нема сенсу брехати.

- Дякую, але просто не можу вірити на слово, - втомлено зізналася. – Маю перевірити все сама.

В цей момент Ден тільки-но подумав, чи не запропонувати свою допомогу, як на телефон прийшло повідомлення. Катерина Сергіївна надіслала фото задоволеної Ліни – та повитягала з контейнерів смаколиків, дістала виделку й ложку та сиділа за столом, гордовито чекаючи на татуся.

«Ніяк не вкладу – хоче сама показати, яку красу нам сьогодні принесли», - писала жінка. Година вже була пізня, але Ліна була яскравим прикладом татусевої донечки, то ж в таке цілком можна було повірити. Допомогу доведеться відкласти до кращих часів. Принаймні точно не сьогодні. Але дещо таки може зробити.

Настя вкотре схилилася над грудкою монет, розбиваючи її на менші, щоб легше було рахувати й так поринула у себе, що й не зрозуміла, коли зник Денис. Про те, як вона здивувалася, коли він опинився поруч, та ще й поставив на стіл стакан з дивним напоєм, й говорити не варто.

- Ти тут надовго, то ж трошки збадьоритися не завадить, - відповів на її німе питання чоловік. Кава з льодом та апельсиновим соком доволі непогано могла впоратися з цим завданням.

- Дякую, - зашарілася раптом Пін. Вперше за довгий час він відчув, що вона сумнівається в тому, чи варто й надалі ворогувати, хоча обидва розуміли – саме з його провини ще довго сидітиме тут. Хто знає, може змінить свою думку? Хотілося б вірити у це. – Давай проведу, - запропонувала, встаючи. Одразу ж потягнулася, розминаючи затерпле тіло. Ну тут вже сам бог велів піддіти малу, то ж Ден схилився й на вушко прошепотів:

- Будеш хорошою дівчинкою – я й масаж тобі якось зроблю, - посміхнувся. А коли Пін завмерла й дуже повільно повернулася до нього, відверто заржав – її щічки були червоними, наче вона марафон пробігла.

- Міллер, ти знову починаєш?