Розділ 5

Тільки-но камери показали, що Настя піднялася на другий поверх до гостей, як Костя схопив свої речі та вибіг з кабінету, немов за ним гналися тисяча чортів. Оце так вляпався! Хоча, чого вже приховувати – ці двоє його довели!

Ледь сівши у машину, запустив руку у волосся й роздратовано скуйовдив його. Батько дедалі наполегливіше нагадував про те, що його протеже має нарешті отримати бажану посаду, але Костя пручався. Нехай це й виглядало по-дитячому, але він все ще злився на свою колишню. Ця дурепа кинула його заради якогось третьосортного студента з військової академії, завагітніла від того, а тепер ще й носом крутить! Ага, вже намагався оцінити свої шанси на нові стосунки з Настею (цього разу виключно у статусі тимчасової коханки, звісно), але марно – вона усіляко удавала, що минулого між ними не було, а майбутнього тим паче не буде.

Ситуація неймовірно бісила, як і те, що вона постійно показувала, що він нічого не тямить в ресторанному бізнесі. Наче вони не закінчували один і той самий універ! Останньою краплею став інцидент, коли принесла йому якісь помиї й сказала, що це саме те, що він замовляв. На кухні тільки-но приготували з тих самих продуктів, що використовують і для гостей.

- Прибери це негайно! – ледь стримався, аби не скинути все на підлогу. Ну гидота ж! Може для когось і підійшло б, але він звик лише до найкращого. Дідько, треба терміново змінити кухаря – минулий готував значно краще!

- Як скажеш, Костю. А що не так? Не сподобалося? - уїдливо спитала.

- Принеси мені щось нормальне, - зло сказав.

- Все, що ти замовиш, буде виготовлено з продуктів, які нам привозять нові постачальники. То ж не розраховуй на те, що результат може бути іншим. Наш Рома – справжній майстер, і його страви подобаються навіть найвибагливішим гостям, але, як то кажуть – з лайна пулю не зліпиш.

- Якщо він не здатен виконувати власні обов’язки – нехай шукає нову роботу. Я не благодійник! – скочив на ноги, пропускаючи повз вуха натяк. Ну як вона може не розуміти елементарного – економія на продуктах в них тепер колосальна, а гості й так приходять сюди не так часто, щоб помітити різницю! Та й не за тим вони ходять, а за атмосферою! То ж нехай не заважає йому вести справи!

В той момент зрозумів, що пари з них не буде – ані в ліжку, ані в бізнесі. Тільки от проблема була в тому, що звільнити Настю ніяк не міг – вона вела абсолютно всі справи в «Provance», і забирати в неї цю ношу геть не хотів.

Вихід, як це не дивно, знайшовся пізно ввечері в барі одного казино. От кого-кого, а старого приятеля з університету там точно не очікував зустріти!

- Ден? – здивовано плюхнувся поруч, ледь не промахнувшись, бо вже добряче хильнув того дня.

- О, Костя! Радий бачити! – щиро зрадів зустрічі чоловік. Це було помітно, бо до цього сидів похмурий і гіпнозував лід у своїй склянці з віскі. Програвся серйозно, чи що? Про його пристрасть до ігор ще зі студентських років ходили байки.

- І я, друже, і я, - обійняв за плечі Дениса й відсторонився. Жестом замовив собі те ж саме, що пив його сусід, і повернувся до нього. – Яким вітром? Я був певен, що ти в Штатах.

- Та ні, повернувся кілька місяців тому.

- Що, життя в Америці не з дешевих? – гмикнув. Сам на собі якось відчув, наскільки то влітає в копієчку.

- Не з дешевих, але я не тому повернувся. В мене в Україні справи.

- О, то ти тут надовго?

- Не знаю. Може вже й остаточно тут зависну, - якось невесело бовкнув, і зробив ковток зі склянки. Навіть не скривився, чортяка!

- Ден. Що за настрій? Якісь проблеми? – всередині прокинулося те тепле почуття, яке відчував, коли ще дружили. Тим паче, що хотілося бути корисним другові й допомогти. Як мінімум – почуватиметься тоді хоч в чомусь трохи вправнішим за нього.

- Та таке, не зважай. Розберуся, - відмахнувся, ховаючи погляд.

- Слухай, ну якщо ми тут зустрілися, отже це не випадковість. Кажи вже, в чому справа? Гроші потрібні? То я можу позичити, ти тільки скажи куди скинути, - вже розблокував телефон, щоб зайти в додаток банку, але Ден накрив його гаджет своєю рукою й натиснув, змушуючи прибрати.

- Заспокойся, Костю – кажу ж, сам розберуся.

- То, може, тобі стрілу хтось забив? То я миттю. В мене знаєш які хлопці є – все за кілька секунд вирішать! – встав, трохи похитуючись на ноги, бажаючи піти за «хлопцями», але й тут не вгадав.

- Сядь, - силою всадив його на місце Денис. – Ніхто мені стрілу не забивав. Та й взагалі проблеми геть іншого характеру.

- То скажи які, хто знає – в мене багато знайомих, - язик вже заплітався, але це дрібниці – друг і так його розумів. Костя відкрив телефонну книгу й різко горнув її, - ось, подивися скільки знайомих. О, а давай по дівках, а? – раптом запропонував. Так, від гарячої ціпи зараз би не відмовився.

- Може іншим разом.

- Тільки не кажи, що в тебе хтось є. Такий гульвіса як ти не міг одружитися, - скривився чоловік.

- Та не одружився я, не одружився. Просто не в настрої зараз. Хотів влаштуватися на роботу, але умови не влаштували ані мене, ані роботодавця, - раптом зізнався Денис.

- Ти й «робота» в одному реченні дивно звучить. А ким хотів влаштуватися? – нетверезо підперши щоку рукою, спитав Костя. Було не дуже цікаво, але ж ввічливість… мать його…