Розділ 4

Денис вийшов і покрутив головою в пошуках дівчинки-офіціантки, яка принесла його замовлення. Тієї ніде не було, але, певно, можна ще почекати. Тим паче, що зараз є що обговорити з Настею.

- Отже, завтра ми працюватимемо разом? – сперся на стійку адміністратора. Дівчина легко вдарила його по зап'ястку, змушуючи вирівнятися.

- Правило №1 – завжди поводься так, ніби зараз зайде гість. Стояти рівно, виглядати акуратно, голосно не розмовляти. І не перекрикуватися в залі з іншими працівниками! – ой, та вона справжня міс-дракон! Де там няшній рожевій поні до цього вогняного дракона?

- Ще правила будуть, пані-бос? – гмикнув іронічно.

- Будуть. У нас офіціанти мають певну форму. Щоправда, в нас є виключно жіночі варіанти. Сукенку на тебе підібрати зможемо, але не впевнена, що тоді гості зможуть бодай щось замовити крізь сміх.

- Пін, ти недооцінюєш мої ніжки! Це ж просто мрія естета! – навіть потягнув за штани, але ті не захотіли піддаватися.

- Обійдімось без експериментів над психікою відвідувачів. Достатньо буде, якщо прийдеш у білій сорочці та чорних штанах.

- О, нудна класика! А я вже наївно повірив, що вона виздихала десь у середніх класах школи.

- Дене, розставмо всі крапки над «і» прямо зараз, добре? – ледве не тремтячи від злості, сказала Настя. – Ти – моя персональна скалка в дупі ще з часів університету. То ж твоя присутність у моєму житті навіть сама по собі вже той ще стрес. Те, що я маю довести, що гідна посади, на яку мене готували останній рік – дурість. Але і з тим, і з іншим я впораюся. Я на своєму полі, у своєму середовищі. Тут я знаю рішучо все, на відміну від тебе. То ж пропоную легкий план – ми ці два тижні існуємо паралельно один до одного. Тобто абсолютно не перетинаючись. Після цього кожен з нас отримує те, що хоче. Я – посаду, ти – роботу.

- Пін, пропонуєш змахлювати? Фу, як не гарно. І так не схоже на ту манюню-відмінницю, що…- почав він сюсюкати, навіть наблизивши трохи своє обличчя до Насті, але та різко випростала руку. В першу мить подумав, що отримає ляпаса, але ні – лише штовхнула у груди.

- Годі кепкувати! Ти та твоє дурнувате прізвисько вже дістали мене. Я даю тобі реальний шанс спокійно прожити ці два тижні й розійтися з миром. Погодитися, чи ні – вибір за тобою.

- Настю, ти знаєш, що виглядаєш неймовірно сексуально, коли так злишся? – ну так, це зробив навмисно. Бачив же, як її дратують його слова. Та й біс з ним – білявка лише перші тижні після знайомства сприймала його серйозно, а далі… Як клоуна, що завжди супроводжував Костю. А все ж могло бути геть інакше.

- А ти знаєш, що виглядаєш, як повний бовдур незалежно від того, що говориш?

- Роки йдуть, а дещо ніколи не змінюється. Добре, почнімо з чогось новенького? Наче старі друзі, що зустрілися вперше за довгий час. То, кажеш, в тебе є син?

- Не твоє діло, Денисе.

- Ще і як моє! Може, я тебе на побачення хотів запросити, а ти заміжня.

- Це не твоє діло, - процідила крізь зуби. – Завтра о дев’ятій чекаю тут. В пристойному вигляді! – Кинувши це, швидко пішла.

- Вибачте, я можу ще чимось вам допомогти? – майже одразу почувся зі сторони приємний голос Тані – дівчинки, що приймала замовлення.

- Так, розрахуйте, будь ласка. В мене картка, - одразу ж попередив. Хвилина, і дівчина вже підійшла до нього з терміналом та гарною скринькою з рахунком. Денис приклав платинову картку, і, дочекавшись характерного сигналу, прибрав її. Потім взяв до рук скриню й поклав всередину купюру, кратну половині вартості замовлення. – Дякую, - посміхнувся чоловік. Знав, як діє його посмішка на дівчат і не цурався цього. Офіціантка зашарілася, і, квапливо попрощавшись, пішла. Денис же майже ліниво підійшов до місця, де снідав, і забрав свої речі.

Крихітка Пін хоче пограти? Що ж, він не проти – завжди приємно провести час зі своїм першим коханням. Принаймні так подумав, виходячи з ресторану. Хто ж знав, що цю «гру» він точно не забуде?