Розділ 3

«Чудовий ранок!» - ледь стримувалася з останніх сил Настя. Спочатку новина про бар, потім поява єдиної людини, яка її бісила в універі, а тепер ще й оце зневажливе «принеси кави». Костя усіма силами намагається показати, що вона мусить його у всьому слухатися, але марно – кожного разу вони сходяться на якійсь «золотій середині» - тому самому місці, коли умовами незадоволені обидва, але тішить, що опонент так само розчарований.

Спершу хотіла попросити Таню віднести все шефу, але довелося це робити самій – Діма тільки-но встиг закінчити робити каву, як прибігла офіціантка з величезним замовленням на сім різноманітних фрешів та коктейлів. Розбиратися з усім мали вдвох.

Професійно взявши тацю на одну руку, й геть не відчуваючи її ваги, Настя підійшла до дверей і обережно постукала. За дверима чувся чоловічий сміх, який не замовк і після того, як вона зайшла до кабінету.

 Костя навіть не звернув уваги, коли перед ним поставили горня, а Денис, яким би довбнем не був, порадував своїм ввічливим «дякую». Ще й подивився на неї в цей момент, ніби підкреслюючи, що це не шаблонна подяка, а щира.

- Тоді, якщо тебе все влаштовує, то можеш приїхати завтра, і одразу ж розпочати. Настю, ти ж зможеш пояснити Денису що й до чого? – нарешті помітив її присутність шеф.

- Так, без проблем, - кивнула, вже думаючи, на яку ж посаду прилаштував друга Костя. Може барменом? Діма працює вже третій тиждень поспіль, відколи його напарник потрапив до лікарні. А ще ж про реабілітацію кажуть…

- От і добре. Тоді передаси йому всі справи й паролі, покажеш, що й до чого і познайомиш з колективом.

На мить з’явилася щаслива здогадка – повноваження, про які говорив колишній, мали лише адміністратори та директор, а отже… Серце від хвилювання майже вистрибувало з грудей, аж поки не зробило кульбіт і не полетіло вниз через фразу:

- … завтра оформимо всі документи й ти почнеш керувати рестораном. Тільки прошу, Ден, давай без вивертів – тут і без твоїх ідей все гарно працює.

Чоловіча рука ледь помітно притримала за талію, коли Настя похитнулася. Ні, не Настя – весь її світ, бажання та плани.

- Пін, тільки не падай до моїх ніг від щастя – я ще не готовий до такої відвертості, - м’яко посміхнувся Денис, не розуміючи, що для неї в цьому жарті немає нічого смішного. І коли лише встиг стати поруч? Це ж саме його рука притримала її. Певно, списав на незручність підборів чи щось таке. А в неї ледь сльози не наверталися на очах. Відчувала, наче її зрадили, видрали шмат з серця без жодної анестезії.

- Навіть не збиралася. Бо разом ми не працюватимемо, - холодно відповіла, скинувши підборіддя. За мить вирішила для себе все. Було боляче й неприємно, але витирати об себе ноги не дозволить.

- Що за цирк, Настю, ти тільки що сказала, що навчиш Дениса всього, – в голосі шефа було роздратування.

- Це було до того, як я дізналася, ким ти хочеш його поставити.

- Не починай, - незадоволено стиснув зуби Костя. – Це мій ресторан, і моє рішення. Не подобається… - не закінчив, бо адмінка нахабно перебила.

- Не подобається! Я більш ніж пів року веду всі справи ресторану і відповідаю за всі косяки перед клієнтами. Косяки, які виникли через тебе й твоє управління! Твій батько обіцяв мені цю посаду, Інна готувала мене, як свою наступницю, а ти тепер говориш, що я маю просто навчити когось того, що в мене зайняло кілька місяців?! Ден, без образ, але я не вчитиму ані тебе, ані когось іншого цьому.

- Годі істерик! Те, що тобі обіцяв мій батько – це ваші особисті справи. Я ж маю власне бачення.

- Ага. Бачення, як спаскудити те, що до тебе чудово працювало, - схрестила руки на грудях.

- Я тобі нічого не обіцяв, - вперто повторив, - Я вважаю, що ти ще недостатньо знаєш та вмієш, щоб управляти всім. Звикла до старої системи й боїшся крок зайвий ступити до чогось нового.

- Звісно, людина, яка вперше зайшла до нашого ресторану годину тому, знає все значно краще, - закотила очі. Не дуже ввічливо, але хто про це думає?

- Ти перетинаєш межу!

- Ні, Костю, це ти перетинаєш межу! – сперлася долонями об стіл так, що їхні з шефом обличчя опинилися майже на одному рівні. – Численні затримки в ресторані, робота без вихідних, контроль над витратами та все інше – це все були твої вимоги! Вимоги, на які я погоджувалася лише знаючи, заради чого це роблю! Якщо він, - кивок на Дениса, - почне все робити прямо сьогодні, з мене це не зніме й десятої частини клопотів. А я, вибач, на це вже не погоджуюся. Тим паче за ті гроші, що ти платиш адмінам! – судячи з того, який переляканий погляд кинув їй за спину, де стояв його приятель, вони планували, що Настя й надалі всім займатиметься. Дідька лисого вам, а не рабиню готельно-ресторанного бізнесу!

- То тебе не влаштовує платня?

- Мене не влаштовує ставлення й те, що майже не бачу сина. То ж вибач, але й моє терпіння має межу. Сьогодні ще можу показати, що встигну, а завтра не чекайте – звільняюся.

- Ти взагалі неадекватна?! – гиркнув, скочивши на ноги. Від несподіванки Настя трохи відсахнулася, наштовхнувшись спиною на Дениса. Блін, та чого він так близько стоїть до неї?! – Тобто ти зараз шантажуватимеш мене тим, що або я роблю тебе директором, або ти звільняєшся, і ресторан просто зупиняє свою роботу? Сама ж знаєш – ти вела майже всі справи.